Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці (Пс 119,105)
» » Андрей Шептицький: християнські розв'язки одвічних проблем
Всі новини

Андрей Шептицький: християнські розв'язки одвічних проблем



Цьогоріч відзначаємо 155-річницю від уродин Андрея Шептицького. Забракне епітетів, аби вповні окреслити його постать, і значення його духовної спадщини є просто неоціненне. А почасти, на жаль, таки й належно не оцінене. Користаючи з нагоди ювілею, громадські огранізації, релігійні громади, освітянські середовища, власне, і намагаються скоротити відстань, що утворилася поміж митрополитом Андреєм та посполитими людьми. Так, Центр Шептицького Українського католицького університету ще наприкінці серпня розпочав масштабний проєкт «Бієнале Шептицький/Sheptytsky Biennale» за підтримки Українського культурного фонду. Мета – модернізувати постать митрополита Андрея Шептицького та привернути увагу креативних середовищ до його ідей. В контексті бієнале вже зараз є прочитано низку публічних лекції, частину з яких Zbruc має намір опублікувати найближчим часом. Сьогодні перша. Її виголосив проректор УКУ, давній друг нашого видання вельмишановний пан Мирослав Маринович. Отже, просимо вашої уваги.



Для початку хотів би, щоб ми задалися запитанням: «А чи можна взагалі окреслити митрополита Андрея Шептицького одним словом?». Він був церковний ієрарх, митрополит, його також називали етнархом, тобто провідником бездержавного народу. Не було тоді президента в Галичині, не було й інших осіб, відповідальних за народ. Отже, він був фактично відповідальний за розвиток українців в Галичині.
 
Але у самого Шептицького можна знайти характерну фразу: «Сповняючи обов’язки любові до ближнього, приставав я з моїми вірними у справедливих національних прагненнях, роблячи себе всім для всіх, щоб їх спасти; обороняв я їх також перед несправедливостями». Кожен богослов, кожен місіонер вловить слова «роблячи себе всім для всіх», бо це слова апостола Павла. Улюблені слова, визначальні слова для кожного місіонера, тому що для того, щоби прислужитися якомусь народові, треба полюбити його і «в нього увійти», треба стати «всім для всіх» у цьому народі. Так що моїм вибором для окреслення митрополита Андрея Шептицького є слово «місіонер».
 
Разом з тим, він опинився, за своїм походженням, у дуже цікавій ситуації, тому що це поєднання двох родин – давнього українського роду графів Шептицьких і польського роду Александра Фредро, принаймні Александер Фредро – це відомий польський драматург.
 
Отож, Шептицький по матері з польського роду, по батькові – з українського роду. Він вибрав український шлях життя, але він сам писав: «Я знаю докладно, що мене чекає, – поляки вважатимуть мене за українця, а українці будуть мене трактувати як поляка, та дарма! Господь Бог кличе, треба йти!»
 
Отже, він пішов як місіонер служити українцям. Ледь не перша проблема, з якою він стикнувся, – це складне економічне становище українців в тодішній Австро-Угорщині, тому що українці були найбіднішою соціальною та етнічною групою. Як її підняти економічно, як захистити від експлуатації з боку капіталу, як правило, не українського? Вирішити це питання треба було, бо цілковито зубожілим людям важко говорити про проблеми духовності.
 
Які були пропозиції щодо вирішення цієї проблеми у той час, в якому жив Шептицький?
 
Найпопулярнішою була пропозиція більшовиків. Тодішня соціалістична ідея твердила, що треба знищити буржуазію як клас – і це типова «нульова сума», типовий «win-lose». «Или смерть капиталу, или смерть под пятой капитала» – ось так це звучало в російській транскрипції, тобто знищення тих, хто вважався твоїм кривдником.
 
Але Шептицький не міг прийняти таку версію, тому що для нього авторитетом було Євангеліє, а Євангеліє говорить, що «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас» (Мт. 5, 43-44). Отже, логіка Шептицького була суто християнською і не приймала логіки більшовицької.
 
Крім того, 1891 року з’явилася перша соціальна енцикліка римських пап, а саме: енцикліка Папи Лева XIII «Rerum Novarum» («Нові речі») , в якій вперше Католицька церква розвернулася до проблем робітників, проблем простого трудового народу. Шептицький, з усього видно, був захоплений цією енциклікою, і через кілька років, 1904 року, він написав своє послання «О квестії соціальній», де виклав програму дій духовенства відповідно до цієї енцикліки, яку він поклав в основу свого бачення. Однак передусім треба розуміти, що Шептицький як богослов бачив усі проблеми, в тому числі й соціальні, саме в богословській перспективі.
 
Для прикладу, Шептицький пише: «Спільна молитва, мої милі браття, має більшу силу, ніж молитва кожного зокрема. Не лише тому, що тут один за одного молиться, один одному випрошує ласки з неба, а ще й тому, що Ісус Христос обіцяв особливішим способом бути з тими, хто об'єднується в Його імені». Так само в нього є дуже характерна фраза: «А ще більше Він [Христос] є поміж тими, що спільними силами працюють для добра ближнього». Отже, це і є богословський ключ до розуміння всіх інших рекомендацій Шептицького. Ті, що спільними силами працюють для добра ближнього, отримують благодать, а від благодаті Господньої йде додана вартість. Отже, узгоджена, здружена дія приносить додану вартість, джерелом якої є Христос.
 
Але коли ми говоримо такі слова, як «здружена дія», «спільними зусиллями», то все це для нашого секулярного вуха звучить дуже знайомо, бо ми впізнаємо в цьому так звану логіку «позитивної суми», тобто принцип «win-win», який і дає додану вартість. Коли від співпраці виграють усі, коли немає переможців і переможених, результат є більшим від суми доданків. Ось чому я кажу, що в цьому випадку йдеться про додану вартість, – гравці, співпрацюючи, отримують більше, ніж вони отримали б поодинці. Це вигідніше, ніж витрачати енергію на взаємопоборення. Це сказано іншими словами, але про те саме, що і в Шептицького: якщо ви співпрацюєте, то отримуєте Божу благодать і зростаєте у різних розуміннях – і матеріально, і духовно; якщо ж ви ворогуєте, то утворюється чорна діра, в яку всмоктується вся ваша енергія, все багатство. Від цього занепадає і суспільство загалом.
 
Зрозуміло, що для митрополита Андрея Шептицького основою справедливого ладу є Божий Закон. Я підібрав кілька цитат, які гарно відтворюють його логіку.
 
Мені дуже подобається це його вміння переконати людей: «Шукаєте сили економічної без моральності, без Закону Божого. Неможливим є економічне буття без моральності, бо неможливим є без суспільного ладу, а ладу суспільного нема, де немає рівноваги прав і обов’язків. А цієї рівноваги нема, де немає етики». І далі крок за кроком він вибудовує свою аргументацію: «Так само неможливим є економічне буття, оперте на етиці, яку розуміють як приватну справу кожного зосібна…». «Моральність потрібна для дотримання суспільного ладу… мусить бути Законом Божим».
 
А тепер на хвилинку зазирнімо у наш час: ми, звичайно ж, хочемо економічного достатку, але не хочемо моральності, не хочемо навіть думати про моральність.
 
Соціалісти говорили про класову боротьбу, яка є буцімто рушієм усякого прогресу. Що маємо у Шептицького? У його посланні «О квестії соціальній» читаємо: «Два стани – убогий і багатший [тобто робітники і буржуазія], не є одне одному зі своєї природи ворожими. Хибним є твердження, що сама природа штовхає їх до завзятої вічної боротьби. Капітал і праця не перебувають у сутнісній і природній суперечності, боротьба між ними випадкова – не обов’язкова. Капітал не обійдеться без праці, а праці потрібен капітал. Зі згоди і єдності, як у кожній справі, так і тут, випливають порядок і краса; незгода і боротьба приносять загальне змішання, безлад і занепад».
 
Пізнаєте ту саму логіку, ту саму думку? Далі:
 
 «[Церква] усмиряє й усуває братовбивчу боротьбу суспільних верств. Вона проголошує доктрини, яким під силу ті крайнощі вирівняти». І наступне дуже лаконічно, але по-філософськи дуже правильно: «Віддати кожному те, що йому належиться, кожне його право пошанувати – це підстава всякого ладу, до якого веде наука Церкви».
 
У Шептицького можна знайти ще кілька цитат, які дуже добре «лягають» на нинішній секулярний спосіб мислення.
 
Наприклад, кожен, хто трошки читає західну літературу, знає таке поняття, як «affirmative actions», тобто надання комусь переважних прав. Але для Церкви це дуже знане поняття, тому що від часів Христа ми маємо одну і ту саму логіку: Церква стоїть на боці бідних. Вибір на користь бідних – це вибір Церкви. Відповідно, Шептицький говорить, що «кожній суспільній верстві – багатшим та убогішим – належиться від нас поміч і підпора для осягнення справедливих жадань; убогішим, однак, з огляду на важче їхнє становище і на більшу їхню потребу, належиться від нас особливіша опіка і поміч».
 
Далі в нього є одна цитата, яка заслуговує на особливу увагу. Тут є дві частини:
 
«В ім’я Христової любові пригадуємо багатшим їхні обов’язки, в ім’я тієї любові захищаємо права убогих».
 
Тут все в порядку, кожен соціаліст погодиться з цим висновком. Але далі:
 
«З тієї ж любові не закриваємо перед убогими їхні обов’язки і шануємо права багатших».
 
А тут уже є проблема для соціаліста. Які це обов’язки бідних? Які це права багатих? Нема! Багатих треба знищувати. Отже, як бачите, вміти пошанувати кожне право є наукою Церкви. Мало того, Шептицький навіть остерігає бідних перед їхніми помилками: 
«В міру зростання потреб і бажань убогих верств мусимо чимраз усильніше остерігати їх перед заздрістю й пожаданням чужого добра і перед ненавистю, яка хоч і проявляється у якій завгодно формі, завжди є підривом всякої релігійності і всякої моральності».
 
А тепер згадайте собі обставини й риторику торічних президентських і парламентських виборів. Як часто звучали у нас квазісоціалістичні гасла, як вільно гуляла в людських душах ненависть до тих, хто володіє майном і є багатшим?
 
Для Шептицького цілком очевидною була заповідь бути милосердними, тобто давати милостиню:
 
«Будьте ощадними, але не скупими! Ви,  багаті, пам’ятайте, що дóбра, які посідаєте, маєте від Бога, а Бог наказав вам давати милостиню».
 
А далі йде надзвичайно цікава фраза:
 
«В годину смерті з цілого майна залишиться вам лиш те, що ви дали убогому».
 
Так-от, ви, мабуть, знаєте такий вислів,  що свого нажитого майна на той світ не забереш? Неправда, забереш, є такий банк, і цей банк – це убогий. Все те, що ви віддасте бідному, ви отримаєте потім на небі. Це дивовижна фраза! Точне відображення того Христового принципу милосердя, за яке потім людина отримує належне добро на небі.
 
Далі, ми маємо сьогодні в Україні велику проблему патерналізму, і на це знову знаходимо лік у митрополита Шептицького:
 
«Помагайте убогому не лиш з дня на день, а як можете, так поможіть, щоб він міг вийти з біди та стояти на своїх власних ногах. Давайте убогому здатність до заробітку – научіть його, покажіть йому,  як би він сам міг свою долю поправити».
 
І друга цитата:
 
«Виробляйте у молоді самостійність, індивідуальність, учіть їх розраховувати більше на себе, ніж на інших, не оглядатися на поміч уряду і [свого] краю, а власною ініціативою дороблятися самостійного буття».
 
Всі ви, напевно, знаєте відому притчу про те, що краще: дати склянку води чи показати шлях до озера? Звичайно ж, треба дати склянку води, щоб спраглий напився, але при цьому треба також показати шлях до озера, щоб людина сама могла себе забезпечити.
 
На основі таких моментів з економічної етики Шептицький зорганізовує священників для очолення економічної акції в Галичині. Вона передбачала важливий ланцюжок етапів, як це можна реконструювати. Що важливо для митрополита Андрея? Кожну справу він розпочинає з перевиховання усього народу – це просто основа для нього. Він починає з того, чим ми навіть не закінчуємо: з духовного вишколу людей. Ми просто ігноруємо це завдання, а він починає саме з нього.
 
Наступним етапом є організація промотора реформ. На той час це були священники, бо село так було вибудуване, що вони були головним вістрям реформ. Звичайно, сьогодні ми маємо інші обставини, однак все одно нам слід знайти промоторів реформ.
 
Третій етап –  просвіта навіть найнижчих верств населення. «Просвіта» в Галичині була надзвичайно потужною організацією в той час. Тому через книжечки, посібники, хати-читальні народ піднімався у своєму розвитку, здобував нові знання, як організовувати своє господарство й задовольняти інші потреби.
 
Четвертий етап – широка кампанія самофінансування. Отже, яка була головна думка за цим всім? Не йти до якихось олігархів за грошима, а зібрати хай навіть невеличкі датки від селян і утворити банк, при чому Церква виступала гарантом його чесності.
 
Так з’явилися гроші для фінансування ще одного етапу, а саме: самоорганізації у сфері виробництва і торгівлі – кооперативного руху. Буквально через 5-10 років українці Галичини створили надзвичайно потужні організації. Такі кооперативи, як «Маслосоюз», були відомі навіть в Голландії, не те що по всій Польщі. За словами дослідника Зиновія Свереди, «завдяки діяльності Шептицького Галичина стає своєрідною кооперативною республікою. У кооперативах були задіяні 84% усіх парохій та громад, тобто 1,42 млн вірних… Економічна модель Шептицького була унікальна для свого часу – це був чи то капіталізм з людським обличчям, чи то християнський соціалізм з визнанням приватної власності. Митрополит ніби нівелював класовий конфлікт, закликаючи до порозуміння бізнес та найманий персонал».
 
Отже, зробімо тепер висновки до питання, з якого ми почали: «Як піднести економічний рівень народу?» Я вже говорив про те, що нинішня модель українських урядів – це взяти в Міжнародного валютного фонду гроші і, так би мовити, пустити їх на «соціалку», щоб люди не бунтували і могли вижити. Але це неправильний шлях. Я не є великий економіст, але, наскільки я зрозумів дискусію щодо відкриття ринку землі, схилялися в нас більше до швидких грошей: взяти їх в олігархів, іноземного капіталу, віддати землю в руки великих кампаній, але, як на мене, все це на шкоду малим фермерам. Шептицький, я думаю, діяв би навпаки. Він би розгорнув широку кампанію підтримки малих фермерів, з тим, щоби вони доробилися й утворили великі кампанії. Україна має в цьому плані великий потенціал, який треба тільки розкрити.
 
Ще одне завдання для митрополита було в національній сфері. Українці в давній Австро-Угорщині – найбезправніша етнічна група, позбавлена права на самовизначення. До того ж польська й українська концепції державності жорстко конкурували одна з одною.
 
Як допомогти українцям набути власної суб’єктності? Без вирішення цього питання так само дуже важко піднести духовність народу. Шептицький формулює передумову суб’єктності народу:
 
«Такою могутньою та запевнюючою щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнородних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей не тільки матеріяльним, а й моральним тілом».
 
Зверніть увагу на важливе закінчення: «…є не тільки матеріальним, а й моральним тілом».
 
Знову і знову ми повертаємося до того, що якщо ви хочете добробуту, щасливої долі, то треба набути й моральної суб’єктності.
 
Якою, за Шептицьким, є передумова успішної та сильної держави?
 
«А коли йдеться про те, щоб якийсь народ зайняв в історії передове, почесне становище і для людства створив нові світлі та великі дороги, то це може дати одна лишень культура, коли буде оперта на здорових і сильних моральних основах. Без неї будуть марнуватися найкращі засоби багатств і дарів природи…»
 
Тут слово «культура» вжите, я думаю, у сенсі ціннісної платформи. Якщо народ живе за правильними моральними законами, правильними етичними принципами, тоді, власне, і зберігаються ті всі дари природи і багатства.
 
А якою в той час була логіка опонентів Церкви? Логіка ненависті. Усім нам відома давня формула Максима Горького: «Не вміючи ненавидіти – неможливо щиро любити».
 
Готуючи лекцію, я знайшов ще формулу Анатолія Луначарського, так само відомого більшовика, і вона мене просто вразила: «Християнська любов є перешкодою для поширення нашої революції. Геть із любов’ю до ближнього! Те, чого ми потребуємо, – це ненависть. Ми мусимо навчитися ненависти, бо тільки тоді ми зможемо здобувати світ!»
 
Мушу сказати, що це була логіка того часу. Так думали не тільки більшовики – вся Європа тоді жила апологією ненависті. Жили нею, звичайно, й українські націоналісти, записавши у своєму Декалогові восьмим пунктом: «Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації». Це та сама логіка ненависті.
 
Що пропонує Шептицький?
 
«Любіть усі своє, свого тримайтеся і про своє дбайте, але стережіться ненависті, бо ненависть – це почуття нехристиянське».
 
Фактично знов ми виходимо на логіку «win-win», або «позитивної суми».
 
Я справді намагався знайти бодай одну якусь цитату, де б Шептицький виправдовував ненависть. І не знайшов ніде: він засуджує її завжди. Втім, митрополит визнає ненависть лише в одному випадку, коли йдеться про гріх – людина має ненавидіти гріх, який у ній самій. Але це дещо інша ненависть.
 
Позицію митрополита Андрея можна проілюструвати кількома цитатами:
«Чи то ненависть класова, чи народна, чи прикрита виглядом ревності й патріотизму, чи умотивована справжніми або уявними кривдами, завжди і кожна ненависть є нехристиянською, завжди відводить від Бога і від правди, завжди є справжнім злом і нещастям, завжди більше шкодить тому, хто ненавидить, хоч і несвідомо, ніж тому, кого ненавидять… Християнська любов навіть тоді, коли обороняє перед реальною кривдою ворога, не може перестати бути любов’ю, не може зближатися, ані стати подібною до ненависті».
 
«Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю, ані не сміє накладати обов’язків, супротивних вірі».
 
«Християнство зобов’язане любити батьківщину і дбати про добро свого народу, тільки одного йому не можна. Не можна йому, навіть під прикриттям патріотизму, ненавидіти, а ще більше – кривдити іншого».
 
У відомому зверненні Шептицького після проголошення Української держави 30 червня 1941 р. є одна фраза, коли він вітає німецьку «армію-визволительку». Саме ця фраза перебирає на себе всю увагу читачів. Фактично після цього не звертають уваги на інші цитати, які там є. А там є справді щось дуже важливе:
 
«Від уряду, ним [Ярославом Стецьком] покликаного до життя, очікуємо мудрого, справедливого проводу громадян, який задовольнив би потреби і добро всіх замешкуючих наш Край громадян, без огляду на те, до якого віросповідання, народності й суспільної верстви [вони] належать».
 
В іншому місці він, звертаючись до монахів неукраїнського походження, так само говорив:
 
«Ви усі кістю з костей і кров’ю з крові народу Західної України. Між вами були люди й іншої національності, які, одначе, з таким пожертвуванням працювали для нашого народу, що стали у повному значенні того слова нашими найближчими і найдорожчими співробітниками у винограднику Христовому».
 
У нас навіть сьогодні можна почути дискусії: правильним є поняття «політичної нації» чи ні. А вона, як бачимо, виписана Шептицьким у час війни, коли нації повстали одна на одну, коли, здавалося, увесь світ збожеволів.
 
Крім того, Шептицький є, здається, чи не найпотужнішою постаттю в історії України, яка підняла питання внутрінаціональної ворожнечі між різними групами українців.
Тут його слово стає надзвичайно промовистим:
 
«Найбільшою небезпекою є внутрішні роздори, взаємне поборювання й отаманщина, яка випливає з роздорів і вже так сильно спричинилася до руїни й упадку усіх наших надій при першій нашій пробі побудувати Українську Державу… Є в душі Українця глибока й сильна воля мати свою державу, – та, попри ту волю, знайдеться, може, однаково сильна і глибока воля, щоб та держава була обов’язково такою, якою хоче її мати партія, чи кліка, чи група, чи навіть одна особа. Бо як же пояснити те фатальне ділення між собою, ті спори, роздори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу?! Як пояснити психіку таких численних гарячих патріотів, праця яких має визначний руїнний характер?!»
 
Мушу признатися, що вчора мене «розфрендили» близько десяти людей на Фейсбуці. Чому? Тому що я їм говорив про те, що не можна так жорстко ворогувати одне з одним, що це наша біда сьогодні в Україні, що нам потрібно шукати порозуміння і бути державним народом. На жаль, ми значно швидше шукаємо ворога між собою і ворогуємо з ним більше, ніж з нашим справжнім ворогом.
 
Ще однією цитатою Шептицький дає діагноз цій хворобі:
 
«Але не без великого страху доводиться нам самих себе спитати, чи не страждає організм нашого народу – якщо наш нарід можна організмом назвати – на якусь моральну гемофілію, яка спричинює те, що кожна найменша рана є неначе невиліковною. Чому кожне непорозуміння між українцями, яке, як здається, можна було б легко усунути, переходить так часто у хронічний стан антагонізмів, спорів, яким нема кінця?! А з обох сторін [при цьому] може бути найліпша воля і патріотизм, що виглядає на справжню любов до Батьківщини».
 
Хтось може спитати: «А чи Шептицький взагалі бачив реальне життя, чи він розумів, наскільки жорсткими є ці зіткнення між різними народами, групами і т. д? Може, він сидів у келії і не розумів того всього?». Що ж, я підібрав дві цитати, які говорять про те, що насправді цей чоловік був мудрим етнархом і державником… Отже, чи кожен компроміс із ворогом є правильним? Може, треба забути про якісь стримуючі фактори і просто завжди йти на порозуміння, не звертаючи ні на що увагу. Цитую:
 
«Бо кожний розуміє, що мир, який не рахувався б із потребами народів і при якому народи вважали б себе скривдженими і ними б у дійсності були, не був би ніяким миром, а радше причиною нових чимраз гірших ускладнень і взаємних ненавистей, які мусили б довести до нових воєн».
 
Мені б дуже хотілося, щоб ці слова прочитали творці Мінських угод, тому що вони пропонують нам ці угоди як умови миру. Насправді ж вони є умовами перемир’я, тобто зупинки кривавого зіткнення, але до гарантування справедливого миру тут далеко.
 
Друга цитата стосується справедливої оборони (її Шептицький написав після Першої світової війни):
 
«По страшній добі, в якій усі майже держави світу наказували і вчили людей убивати, не диво, що та наука принесла сумні плоди. Справді, учасники війни, себто не провідники, а жовніри, ведені до бою, могли, може, всюди думати, що війна по їхньому боці справедлива, себто є дозволеною обороною власного краю, власних родин і власних хат. Коли так думали і коли йшли в бій, жертвуючи своє молоде життя для оборони батьківщини і своїх найближчих, умираючи в боях, ставали подібними до св[ятих] мучеників, що життя віддавали для віри».
 
Тобто у Шептицького поняття справедливої війни таки було.
 
У митрополита можна знайти також вислови, над якими я особисто ще роздумую. Отак легко їх прийняти не можу, моя грішна натура ще борикається з тим. Ось, для прикладу, така фраза:
 
«Бо нема сильнішої зброї на супротивника, як справжня любов і щира праця для його добра!»
 
Це, звичайно, повністю відповідає християнському вченню, але як же нам важко сприйняти цю тезу, коли, наприклад, ми думаємо сьогодні про наш військовий конфлікт з Росією! У Біблії, в Псалмах, є також дуже цікава фраза, яку нелегко прийме наш сучасник: «Я бо не покладавсь на лука мого, і не спас мене меч мій; але ти врятував нас від наших ворогів і засоромив ненависників наших» (Пс. 44:7).
 
Де я все таки можу цю фразу зрозуміти і визнати Шептицькому рацію – так це в тому, що духовна постава народу є необхідною передумовою його перемоги. Із кволим духом навіть найсучасніша зброя буде малоефективною.
 
Як говорив Шептицький, «час воєнний утруднює людині керуватися вказівками тверезого, ясного розуму, освіченого вірою». А звідси випливає феномен, який є надзвичайно небезпечний сьогодні: коли занепадає віра, а отже, і цінності, тоді з’являється явище, яке сьогодні має назву постправда, або засилля фейків. Це призводить до того, що люди перестають розрізняти правду й облуду, добро і зло. Виявляється, це саме було також і в час Шептицького. І ось які його ради нам важливо засвоїти сьогодні:
 
«Як для окремих осіб, так і для народів найбільшим нещастям в цім світі є змішування понять добра і зла».
 
«Чи ж це не якесь дивне божевілля – не розрізняти поняття правди і неправди, добра і зла, світла й темряви, культу Бога і культу демона та закону Божого і закону бандитів?»
 
Ясна річ, усе це випливає з євангельської формули: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт. 6:24).
 
Звучить все прекрасно. Але чому тоді ми не можемо розрізняти правду і неправду? Бо постає питання: а що є істина? Втім, кожен богослов поправить мене і скаже: «Ні, не що є істина, а хто є істина, бо в християнстві істиною є Слово воплочене – Христос». Що ж, я готовий прийняти цю формулу, вона є правильною. Але проблема в тім, що самі християни свідчать про цю істину недостатньо добре, тому що в нас є різні конфесійні бачення Христа і, відповідно, ми дуже часто ворогуємо, кажучи про істинного Бога, не вміючи вийти на формулу миру, формулу любові.
 
Ще більші проблеми у нас з тим, що ми вважаємо злом, бо дуже часто ми вважаємо злом те, що ним не є, і дуже часто вважаємо добром те, що насправді є злом.
 
Тому в цій ситуації, коли так важко вийти на якийсь правильний шлях, дуже помічною для нас буде чи не найголовніша заповідь митрополита Андрея: «Пам’ятайте, що ніколи, [нічого] корисного для свого народу не осягнете через супротивну Божому законові поведінку».
 
І на завершення – щось оптимістичне. Я знайшов у Шептицького фразу, яка сповнила мене великою надією:
 
«Не тільки у глибокому середньовіччі, але й, найімовірніше, також у майбутньому український Київ відіграватиме для цілої Західної Європи велику – можливо, вирішальну – роль».
 
Це було сказано тоді, коли про український Київ ще мови не було. Ще Україна не була незалежною, а він уже бачив, якою великою може бути її роль у світі.
 
Отже, дякую вам за увагу. Дай, Боже, щоб наші уми і серця сповнилися цими ідеями Шептицького і щоб ми справді зробили український Київ і всю Україну важливою землею для всього світу. Хай щастить!




Мирослав Маринович

ЗБРУЧ
Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натискаючи Ctrl+Enter


Додати коментар
Або водите через соціальні мережі
Різдво у Меджугор'є (5 днів/4 ночі)

ДЕНЬ ПЕРЕД ВИЇЗДОМ ОРГАНІЗОВАНО ПРОВОДИМО ПЛР-ТЕСТУВАННЯ У РІЗНИХ МІСТАХ УКРАЇНИ ВАРТІСТЬ ПЛР-ТЕСТУ 900 ГРН CITO!!! ПРОГРАМА ТУРУ:1 день, неділя (20.12.2020) Виїзд з України. Перетин ...

Величний Стамбул

ПРОГРАМА 1 деньВиліт зі Львова. Приліт у Стамбул Переїзд у готель на нічліг. 2 день. СтамбулСніданок. Факультативна піша екскурсія по Стамбулу з дипломованим гідом (вартість - 10 євро, за умови, що ...

Гора Синай з відпочинком на морі в Єгипті

ДЕНЬ ПЕРЕД ВИЇЗДОМ ОРГАНІЗОВАНО ПРОВОДИМО ПЛР-ТЕСТУВАННЯ У РІЗНИХ МІСТАХ УКРАЇНИ ВАРТІСТЬ ПЛР-ТЕСТУ 900 ГРН CITO!!! У ВАРТІСТЬ ВХОДИТЬ СТРАХОВКА ВІД НЕВИЇЗДУ, У РАЗІ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НА COVID-19 ...

Відпочинок у термалах в Сербії

ПРОГРАМА ТУРУ 1 день 7:30 Збір групи Ів.-Франківську і переїзд до Львова. 10:00 – Виїзд зі Львова та переїзд по маршруту в Стрий Нічний переїзд до Сербії. 2 день  Ранкове прибуття в Белград. Це – ...

Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
 
Кожен сьомий християнин живе в країні з переслідуваннями
Цього року у світі вбили 25 священиків
«Допомога Церкві в потребі» здійснила у 2017 році 5357 проектів
Францисканський священик: число християн у Вифлеємі катастрофічно падає
На прощу до Зарваниці цьогоріч очікують до 100 тисяч паломників
Краще за тиждень
Мультимедія
Адвентові Реколекції #1
ХРИСТОС - ідеал справжнього чоловіка
Свідок з Меджуґор'я. Зустріч з с. Емануель в храмі св. Олександра, Київ
Школа молитви. Господь є ціллю молитви
Глава УГКЦ у розмові з Сергієм Жаданом: «Можна спілкуватися онлайн, але когось любити онлайн – важко»