Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці (Пс 119,105)
» » ІСПИТ СУМЛІННЯ ТА ПОКАЯННЯ В ЧАС ВЕЛИКОГО ПОСТУ
Всі новини

ІСПИТ СУМЛІННЯ ТА ПОКАЯННЯ В ЧАС ВЕЛИКОГО ПОСТУ



Все життя Ісуса – це був такий собі заклик для людини, щоб вона зрозуміла, що дуже тісно пов’язана із своїм Творцем, а тому повинна укласти своє життя у певні рамки, які були поставлені Богом тоді, коли Він творив людину.

Перше, до чого закликав Ісус, коли розпочав свою публічну проповідь, було покаяння. Але Христос не закликав людину тільки Своїм словом, але робив це в унісон зі Своїм життям, а тому для будь-якої людини, яка би хотіла почути цей клич Христа, було б корисним придивитися до Його життя, а головно Його Хресної дороги, щоб у цьому світлі могти побачити своє життя, свої упадки і заломлення, а так виконати заклик Христовий  покаятися.
Можна казати, що Хресна дорога Ісуса вже розпочиналася на Таємній Вечері. Він дуже добре знав, що один із Його учнів зрадить, а також, що всі інші учні покинуть Його. Який біль наповняв серце Христа! Та Він терпів, щоб очистити наше серце. Він простягає апостолові Юді Своє Тіло і Кров, а той по-блюзнірськи їх споживає. Подивімося, як ми приймаємо Найсвятіші Тайни, а також, якою є наша поведінка після того, як ми прийняли Євхаристію, чи ми приступаємо до Причастя із думками і планами, як маємо у майбутньому згрішити?


Наступним кроком по дорозі Ісусових терпінь був Гетсиманський сад, де Ісус молився і просив про молитовну підтримку своїх учнів, але, на превеликий жаль, її не знайшов, бо вони спали. Якою є наша молитва? Чи є вона взагалі? Чи молимося ми за тих, хто просить нас про молитву, а також за тих, за кого ми маємо молитися (батьків, дітей, настоятелів і т.д.)? Як часто я зраджую обов’язку молитися через свою втому чи сон? Ісус молився цілу ніч. Скільки часу ми відводимо на молитву? Чи моя молитва змінює щось у моєму житті і чи вона є правдивою зустріччю з Ісусом? Чи наша молитва має у собі подяку, чи тільки прохання?


Христову молитву обриває прихід слуг первосвящеників і воїнів, на чолі зі зрадником Юдою Іскаріотським. Підлий вчинок Юди маскується за поцілунком для Учителя. Чи є у нашому життя ці підлі вчинки стосовно наших ближніх? Чи не провадимо ми інтриги, обмови і наклепи, через які страждають інші? Які були наслідки наших підлостей?


Петро хоче боронити Христа, використовуючи фізичну силу – меч. Христос зупиняє його, бо не такої оборони Він чекає від нас, але вона має бути духовною, тобто, користаючи від меча – віри, щита – надії, та шолома – любові. Чи ми знаємо і пізнаємо нашу віру? Чи є оборонцями, коли хтось глузує із святих речей? Чи любимо ми іновірців, за яких Христос також пролив Свою святу кров?


Ісус добровільно віддається у руки своїх кривдників, а учні покидають Його, бо їм видавалося, що це є слабкість віддатися на наругу іншим. Ісус вчить нас цим вчинком великої покори. Найсильнішою людиною є та, яка може перемогти себе, своє „я” і свої пристрасті. Як я реагую на агресію інших людей? Чи є часами агресивним? Чи затаюю злобу на людей? Чи покидаю ближніх у важких хвилинах їхнього життя?


Слуги первосвящеників ведуть Христа до дому первосвященика, щоб поставити Його перед тими, хто взяв на себе функції суддів. Це не був суд, бо вердикт був готовий задовго до цього моменту, і він був абсолютно несправедливим. У синедріоні розігрувалася театральна вистава, але аж ніяк не справедливий суд. Один із сторожів б’є Ісуса, коли Він справедливо зауважує первосвященикові, що потрібно, щоб вони розпитали про Його науку і діла у свідків, у тих, до кого Він завжди відкрито промовляв. Цей чоловік, що вдарив Ісуса, хотів вислужитися перед первосвящеником, а також він, подібно як і первосвященики, надуживав своєю владою. Подібні зневаги Ісус переживає і тепер. Це тоді, коли ми ідемо до реалізації своїх амбітних планів по людях, як по сходинках, використовуємо людей для зросту своєї кар’єри, авторитету чи рейтингу.


У той час, коли Ісус предстоїть перед синедріоном, на подвір’ї первосвященика розігрується драма Петрового відречення. Він три рази, в малому відтинку часу відрікається від Христа, бо боїться за своє життя. Чи були у нашому житті ці відречення від Учителя? Чи не приносили ми згіршення іншим людям нашими страхами і зневірюваннями? Чи ми не встидаємося Христа, чи не боїмося перехреститися біля Церкви?


Після суду первосвящеників Ісуса виводять надвір, де Він мимохідь поглянув у вічі ап. Петрові, чим викликав у нього покаяння за свій проступок. Він згадує запевнення Христа на Таємній Вечері: “Кажу тобі, Петре, ще поки півень запіє двічі, ти тричі мене відречешся”. Хоча упадок Петра був великим, все ж його навернення і покаяння було швидким і глибоким. Якими є наші драми упадків і навернень? Чи каємося ми у сподіяних грішних вчинках у простоті серця, без самовиправдань? Як довго часу ми ходимо без розгрішення від гріхів, що є важкими у матерії? Як часто ми сповідаємося, чи не замало цього для росту нашого духовного життя?


Ісуса приводять до Пилата. Вони не заходять у Преторію, бо ці “чисті” бояться осквернитися, занечиститися через дотикання до речей, якими користуються нечисті, погани. Натомість того, що вони привели для несправедливого покарання невинну Особу, вони не зауважують. Чи є у нас присутнім цей фанатичний ритуалізм поруч із несправедливим життям. Наприклад, як приступаємо ми до сповіді: підійти, клякнути, сказати гріхи, отримати розгрішення і піти; чи може справді переживаємо за те, що скривдили Ісуса своїми гріхами? А з іншого боку, чи дотримуємося ми законів, обрядів та звичаїв, які не противляться Божим законам?


Пилат не бачить на Ісусові жодної провини. Окрім того, його жінка попереджає його про те, що Ісус є Праведник і щоб він нічого злого Йому не робив. Але він ігнорує істиною, тільки щоби мати спокій, не хоче іти на жертву, щоб відстояти істину, всупереч Правді іде назустріч людям. Даймо собі відповідь, як на наше життя і на наші рішення впливає Бог, а як людина? Яку славу ми більше шукаємо, Божу чи людську? Як ми цінуємо правду у своєму житті? Чи не було брехні із важкими наслідками? Чи може брехня уже звична для нас? Чи не було приховування правди на сповіді, тобто, чи не було святотатства?


Властиво не Пилат, але швидше Ісус відпускає на волю злочинця Варраву, який є уособлення будь-якого грішника, а значить кожного із нас, а при цьому Сам Ісус залишається ув’язненим. Це для того, щоб нас звільнити від полону гріха, дати нам можливість почати нове життя.


Окрім того, проіспитуймо себе, як ми прислухалися до настанов, які нам давали наші рідні чи близькі люди або сповідник? Також даймо відповідь, чи ми не були причетні до чужих гріхів, тобто, чи не: наказували на гріх; спонукали до гріха; дораджували до гріха; дозволяли на гріх; допомагали до гріха; картали за гріх; боронили гріх; хвалили гріх; мовчали на гріх, а також чи гріх був довершений?


Люди під намовою первосвящеників кричать про те, щоб їм відпустили злочинця, а натомість праведного, щоб розіп’яли. Чи ми у своєму житті не наносимо шкоди іншим людям через наклепи на них, а також чи не є тими, хто вимагає суду і кари для інших без солідних на те доказів? Чи є тими, які люблять слухати і поширювати обмови і наклепи?


Коли натовп людей кричав, щоб їм відпустили Варраву, а Ісуса щоб розіп’яли, то тут не говорив здоровий людський глузд, Але радше тваринне прагнення крові і видовища. Чи ми у своєму житті завжди керуємося розумом, а не тільки інстинктами та емоціями? Чи не соромимося протиставитися злому товариству, що пропонує гріх?


Пилат наказує бичувати Ісуса, бо хоче вгамувати жадобу крові озлобленого натовпу і так уникнути розп’яття для Ісуса, тобто він злом хоче осягнути добро. Того, який є невинним, заставляють терпіти муки бичування. Христос терпить цей тілесний біль, щоб очистити наші тілесні насолоди, яким ми потураємо і не хочемо собі у них відмовляти.


Щоб ще більше поглумитися над Ісусом, з Нього знімають Його одяг і одягають у багряницю та кладуть Йому на голову вінок із тернини. Найчистішого хочуть збезчестити. Ісус віддає свій одяг, щоб зодягнути нашу наготу, ту, якої соромилися наші прародичі у раю після гріхопадіння. Багряницею сорому вкриває Він своє тіло, щоб наше тіло отримало світлоносність. Вінок із терня дозволяє класти на голову собі Той, Який хоче очистити наш розум і помисли від усякої безчесності. Випробуймо себе, якою є наша чистота? Чи не осквернювали ми наше тіло нечистими ділами? Чи не читали або оглядали щось, що породжувало лихі думки, в яких любувалися? Чи не були причиною зради?
Задум Пилата через зло осягнути добро не був виправданий. Люди з тваринним ревом вимагали розп’яття. Пилат здається і засуджує Христа до страти через розп’яття. Збичованому, закривавленому Ісусові завдають на плечі знаряддя Його смерті, яке потім, завдяки Йому, стане знаряддям нашого спасіння. Здається, що і тут людська злоба не хоче залишити Ісуса, але це радше Він не хоче покинути людину, терпить від неї усе: зневаги, удари, обплювання, покинутість, бо все це хоче оздоровити у нас. Проаналізуймо, чи є ці негативні сторінки людського буття у нашому житті. Чи ми зневажали інших людей (фізично чи психологічно)? Чи ображали або насміхалися з хворих або слабких? Чи покидали наших ближніх, коли їх зневажали інші люди? Чи соромилися наших батьків?
По дорозі на Голгофу були також і добрі моменти, це, наприклад тоді, коли Вероніка подала хустину Ісусові, щоб Він витер Своє закривавлене обличчя. Цей вчинок був сповнений мужності і він є мовчазним запитанням до нас, чи ми є відкриті на допомогу тим, хто страждає, навіть тоді, коли воно вимагає від нас сильного акту нашої віри. Або ж жінки, які разом із Матір’ю Христа ішли за Ісусом і бодай своїм плачем співстраждали з Ним. Такою своєю поведінкою вони заставляють нас задуматися чи ми є чутливими на біди і переживання наших ближніх? Чи допомагаємо їм чимось конкретно, щоб полегшити їхній біль чи страждання? Чи є ми милосердними?


Христос під важкою ношею Хреста, обтяженого людською злобою, двічі падав, але все ж підіймався. Чи ми стараємося підійматися із своїх упадків? Чи може наше життя є просто віддане на самоплив, без усякої боротьби, відречення і жертви? Чи у наших сповідях є присутніми постанова про поправу з наших гріхів і жаль за них?


Врешті-решт Ісус виходить на гору Голгофу, яка стає жертовником, на якому Ісус приносить Себе у жертву за гріхи світу. Маса людей є присутньою при цій містичній жертві і дуже різною була їхня поведінка під час цього священнодійства. А якою є наша поведінка під час безкровної жертви Христа, тобто на богослужіннях? Чи ми стараємося зосередитися на молитві, чи не розсіюємо інших людей своїми розмовами або питаннями? Також подивімося і оцінімо наше ставлення до молитви поза Церквою.


Христа розпинають на Хресті поміж двома розбійниками. Він, хоча і терпить безмірні болі, все ж розмовляє з одним із розбійників, і так допроваджує його до спасіння. Чи ми у наших болях забуваємо про спасіння інших людей? Чи є закриті на спілкування з нашими ближніми тоді коли нам є важко? Пам’ятаймо, що, можливо, саме у тих моментах може зароджуватися їхнє спасіння. Невже ми хочемо бути причетними до вічного прокляття будь-кого із наших ближніх?
Молитва Ісуса на хресті про помилування його ж кривдників словами: „Боже, прости їм, бо не знають, що роблять” ,- є прикладом для нас, як ми маємо відноситися до наших кривдників. Погляньмо, якою є наша постава стосовно тих, що роблять нам зло. Чи молимося ми взагалі за своїх ворогів, за навернення грішників? Чи уміємо прощати образи? Чи не є злопам’ятні?


У той час, як Ісус помирає на Хресті, вояки ділять між собою одяг Спасителя, їх вабить матеріальне благо іншої особи. Проаналізуймо наше ставлення до матеріальних цінностей. По-перше, чи привласнювали ми чужі речі, якщо так, то чи повертали або рівноцінно компенсували? Чи повертали позичені гроші або речі? По-друге, чи не чинили мародерства? Чи не вимагали від батьків щоб вони нам купили ту чи іншу річ? Чи не заздрили іншим людям? Чи вміли пожертвувати своїми матеріальними цінностями, щоб допомогти іншим, пам’ятаючи, що ми не є абсолютними власниками своїх матеріальних дібр, бо Господь Бог створив світ і все, що є у світі, не для однієї особи, але радше, людини, як такої. Чи не порушував обітниці убожества?


Над Ісусом що розпростертий на хресті і далі глумляться нечестивці, вони промовляють спокушуючи Бога: „Коли ти Син Божий, то зійди з хреста і ми повіримо. Інших спасав, а себе спасти не може”. Погляньмо на свої взаємини з Богом і проаналізуймо їх. Чи ми не спокушуємо Бога, тобто чи не ставимо Йому ультиматумів? Чи не глумимося над тим, що є святе, тобто Божим ім’ям, Церквою, монашеством, священством та іншим? Чи поширюємо різні погані чутки про святі речі?


Також вінценосним моментом Христових страстей є той момент, коли Він навзаєм віддає Свою Матір Своєму улюбленому учню, а у ньому – кожному з нас. Тут ми маємо проаналізувати наше ставлення до Богородиці. Чи можемо ми справді назвати її соєю Матір’ю? Чи молимося про її заступництво і покров?


Врешті-решт людська злоба вбиває Христа Господа, бо так вони думали захистити себе. Подібне діється і зараз, наприклад, коли батьки вбивають ще не народжену дитину. Чи часом ми не були тими, хто довершував це убивство прямо чи опосередковано? Чи відмовляли від гріха аборту коли хтось радився із нами? Чи вживали контрацептиви щоб уникати вагітності?


А на закінчення нам потрібно зрозуміти, що Ісус пройшов цей хресний шлях, щоб ми подібно як ті, хто був безпосереднім учасником цієї екзекуції, після того як „все сталося”, – повернулися до свого дому б’ючи себе у груди, або ж подібно як сотник ствердили „справді цей чоловік був Син Божий”. Властиво тоді ми справді підтвердимо своїм життям, що жертва Христова не пройшла для нас надаремно, що вона знайшла свій відгомін і у нашому житті.
Нехай ця хресна дорога, якою ми щойно перейшли із Страстотерпцем світу, допоможе нам наблизитися до Нього. Щоб подібно як Симон Киринейський ми взяли частину Христової ноші на себе, щоб бодай так віддячитися Йому за все що Він переніс задля нас. Своєю хресною дорогою Він вивів нас на гору, де замайорів прапор перемоги над гріхом і смертю. Він хоче привернути нашу увагу до ключа, яким можемо відімкнути для себе Небо. Тому придивімося до Хреста Христового, бо від нього залежить наша вічність.

о.Андрій Березівський, духовний наставник спільноти “Криниця Якова”
Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натискаючи Ctrl+Enter


Додати коментар
Або водите через соціальні мережі

Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
Термальні води Угорщини – 5 днів релаксу

Тур до Угорщини – відпочинок на трьох термальних курортах – Хайдусобосло, Егерсалок та Мішкольц + знамениті угорські вина в Токаї та Егері. В перший день подорожі відвідування Марії Повч – найбільшої ...

Термальний вікенд в Угорщині

Тур до Угорщини – відпочинок на трьох термальних курортах – Хайдусобосло, Егерсалок та Мішкольц + знамениті угорські вина в Токаї та Егері. Також в програмі туру відвідування Марії Повч – найбільшої ...

Великдень на Святій Землі

Відмінною рисою туру  Ізраіль на Великдень стане участь у головній події Великодніх свят – торжество сходження Благодатного Вогню в храмі Гробу Господньому в Єрусалимі. У програмі туру 7 екскурсійних ...

Моя Європа – Відень, Прага і Париж

Паломницько-екскурсійний тур до Парижа. В програмі: Лувр, Сакре-Кер, Ейфелева вежа, Нотр Дам де Парі (участь у церемонії вшанування Тернового вінка Ісуса Христа) та прогулянка на кораблику по річці ...

 
Кожен сьомий християнин живе в країні з переслідуваннями
Цього року у світі вбили 25 священиків
«Допомога Церкві в потребі» здійснила у 2017 році 5357 проектів
Францисканський священик: число християн у Вифлеємі катастрофічно падає
На прощу до Зарваниці цьогоріч очікують до 100 тисяч паломників
Краще за тиждень
Мультимедія
Фоторепортаж із зустрічі богопосвячених осіб
Різдвяна історія, що вражає
Різдвяні рекламні ролики, що зворушують до сліз
Сестри-домініканки заспівають на Національній церемонії запалення Різдвяної ялинки в США
Як російськомовні молодики вимагали поховати бійця за ... язичницькими традиціями