Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці (Пс 119,105)
» » » Студенти були здивовані, коли дізналися, що я - священик.
Всі новини

Студенти були здивовані, коли дізналися, що я - священик.

Студентський капелан Юрій Остапюк полюбляє ходити у джинсах та сандалях на босу ногу. А на аватарці отця у Фейсбуці – жартівливе зображення Юрія–Змієборця, який підсмажує дракона.  Отець Юрій впевнений, що капелан повинен бути відкритим і перебувати поруч зі студентами не раз на тиждень, а зранку до вечора. Гірські походи, волонтерський простір «Dobro»,  театр «Сад», виховання молоді, як майбутніх батьків – доводять ефективність цієї концепції. Ми попрохали отця Юрка пригадати своє перше «знайомство» зі студентами 5 років тому, а також поділитися згадками про Семінарію та життя, яке їй передувало.

Чому Ви стали саме студентським капеланом?

Під час навчання на 6-му курсі Львівської духовної семінарії Святого Духа, ми із моїм другом, отцем Романом, були на практиці у інтернатах і після отримання диплому мріяли опікуватися саме дітьми-сиротами, давати їм духовний супровід. І ця мрія здійснилася. 4-ри роки я працював, щоб згуртувати молодь і зокрема студентів для підтримки дітей-сиріт. Так народився волонтерський рух «Руки допомоги», який і зараз активно діє. Але у 2013 році, коли я повертався із чергового дитячого табору, мені зателефонував наш синкл, отець Степан, який сказав:
«Досить тобі «бавитися» із дітлахами, хочемо, щоб ти очолив студентське капеланство».
Для мене це був справжній шок. Але я розумів, що це рішення не без волі Бога і все ж таки погодився.

Чи студенти Вас відразу «прийняли»?

Сюди я прийшов з великим страхом, чесно зізнаюся. Ще до мене у Львівській політехніці вже було багато зроблено у капеланській сфері. На той момент тут служив отець Богдан Грушевський. Це дуже важливо, щоб священик, який формує молодь, підготував сприятливий грунт, щоб міг прийти інший душпастир і його теж полюбили. Це вдалося отцю Богдану. Адже тогочасні студенти мене дуже тепло прийняли. Попри те, що я тоді був зовсім «зеленим» священиком, адже служив лише рік.
 «Всі присутні подивилися на мене у шоці»

Пригадую, на початках приїхав до студентів у табір, що відбувався у Славську. А я люблю ходити у джинсах, футболках, сандалях на босу ногу. І спершу студенти навіть не думали, що я священик. Лише трохи згодом мене всім представили, як студентського капелана. У той момент всі присутні на мене так подивилися у шоці, вони вже всі на «ти» до мене говорили, віталися неформально: «привіт, привіт!». І я зрозумів, що ти повинен зробити для студента таку площину, щоб він відчував, що зі священиком завжди можна гарно провести час, кудись спільно поїхати. Тоді  я і почав думати над новими проектами.
«У шпиталі грали рок-концерт. А наші студенти спали: настільки втомлені, але настільки ж щасливі..»

Які це були проекти?

Першим став спільний похід в гори. Студенти люблять гори, активний відпочинок, де вони себе випробовують, адже піти у гори непросто.  У той час, саме почалися Майдан і війна і ми взялися розвивати волонтерський напрямок. Це перевернуло весь наш світ, викладачі також змінювалися. Якщо раніше в університетах часто давали хабарі, то це припинилося. І студенти хотіли знати: «Як я маю переживати цю війну», що можна зробити. Адже автомат вони не могли взяти до рук,  та й батьки були б проти.  Так прийшла ідея створення театру. Щоб говорити через сцену і так євангелізувати. Спочатку  у творчій трупі було 3 людини, а потім стало 30. Ми спершу реалізовувалися тут, а потім у 2015 році відчули, що треба їхати на Схід.  На фронт ми ще не вирушали, а виступали у військових шпиталях. Я ще боявся везти студентів у зону бойових дій, адже це велика відповідальність. Під час тієї поїздки ми бачили, як у Дніпровський шпиталь завозять поранених. Їхали машини: перша, п’ята, шоста… Того ж вечора пацієнтів шпиталю розважали гучною рок-музикою, а студенти спали – настільки були втомлені, але настільки щасливі, що можуть долучитися до волонтерства.
 Все нашаровувалося.  Для мене це був виклик – відразу морально, духовно підтримувати студентів у той час, до чогось їх готувати. Адже у декого із наших брати загинули на війні.  Це теж  співпережиття.  Нікому не було легко. Ні нам, як священикам, бо війна, ні студентам, бо вони були розгублені, ні викладачам, які іноді запитували, як діяти, що говорити. Зараз також є важкий час, але ми кристалізувалися, стали сильнішими.
«Маємо робити все, щоб студенти думали над своїм майбутнім»

Ця сила стала поштовхом до нових ідей?

З’являлися і нові проекти. Зокрема волонтерський простір «Dobro». У його рамках ми їздимо на Схід, проводимо там дитячі табори при парафіях УГКЦ. Зараз ми із студентами активно взяли напрямок виховання молоді, як майбутніх тата і мами. Тобто щоб у майбутньому вони стали добрими батьками, дружинами і чоловіками.
Ще одним новим проектом стане провід духовності, де на лекції ми будемо запрошувати добрих священиків, черниць, ченців, які є дуже профільними у цих питаннях. Бо зараз із війною, гендерними політиками , маємо все робити, щоб студенти  та інші молоді особи думали над своїм майбутнім.

Коли працюєте зі студентами, згадуєте свої семінарійні роки? Яким є найяскравіший спогад з тих часів?

Насправді спогадів є дуже багато. У мене було активне життя у семінарії. Я на місці не сидів, брав участь у різноманітних організаціях, братствах.  Багато спогадів пов’язані у мене зі співом. Багаааато ми співали, багато їздили. А найбільш  запам’яталося коли семінаристи разом кудись виїжджали, якісь пригоди нас очікували. Чи з автами, чи з різними добираннями. Що мені найбільше згадується із семінарії, то це мій курс, якщо чесно сказати. Бо ми були дуже дружні, надзвичайно дружні. Ми в усьому одне одному допомагали і у навчаннях,  і у різних пережиттях, які ставалися в особистих моментах. Наприклад, одного разу наш однокурсник захворів і не міг написати наукову роботу. То всі  написали по абзацу замість нього, попри те, що у Семінарії завжди був дуже чіткий, правильний режим.  Люблю свій курс.  Ми щороку збираємося.

Чому Ви вирішили вступити саме до  Семінарії?

Ми по-різному це називаємо: поклик, голос Божий, покликання. Моє шкільне минуле було і побожним і непобожним, скажімо так. Бували такі періоди, коли я взагалі не ходив до церкви. Але у моєму житті є декілька осіб, які мене формували таким чином, аби одного дня я сказав: «Так, хочу йти до семінарії». Це, найперше, мої батьки, бо я із дуже релігійної сім’ї. Мої тато і мама прості робітники, але вони люди із глибокою духовністю, які ходять до церкви не лише на свята і вони мене вчили доброго життя. Щоб я був відкритий  і добрий до всіх, вмів пробачати  і вмів бути вдячним за все. Другою була моя бабця, яка просто мріяла, щоб я став священиком.  Хоча у ті часи я робив усе, аби втекти із Служби Божої, бо мені було дуже нудно і я нічого не розумів. Але так як бабця моя говорила, що священство – це добре, воно мені підсвідомо закарбовувалося.

Наступною особою, яка формувала це покликання – це був мій троюрідний брат, отець Віталій Марцинюк. Він приїхав на весілля моєї двоюрідної сестри. Я тоді був чи у  сьомому, чи у восьмому класі і він мені привіз касету з музикою.  І згодом почав розказувати про семінарію. У мене тоді якраз був стан побожності. Я співав у дитячому хорі, моє життя було тісно пов.язане із церквою. І  я тоді задумався, що можливо десь у перспективі буду священиком. І остання особа, яка допомогла мені сформуватися – це мій друг, який зараз також є священиком, отець Ярослав Партика, з яким ми дуже товаришували у 10-11 класі. Це був період мого «непобожного життя», але Ярослав завжди старався мене кудись «тягнути». Співати у церкві, ходити на якісь зустрічі. Він завжди був у моєму житті, виручав мене у різних складних ситуаціях. І ці люди, про яких розповів, сформували у мені, що «Юрка, піди в семінарію» . І я ніколи про це не шкодував, бо для мене Львівська духовна семінарія Святого Духа – це був другий дім, друга сім’я. І коли я  вступив і знайшов своє ім’я у списках, то аж скрикнув від радощів. І досі семінарія – це моя сім’я. Коли приїжджаю туди, то відчуваю легку ностальгію, адже є дуже багато спогадів. І я дякую багатьом  людям, які допомогли мені сформувати своє покликання і його реалізовувати.
 
Розмовляла Оксана Бабенко
Фото з Інтернету

Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натискаючи Ctrl+Enter


Додати коментар
Або водите через соціальні мережі
Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий

Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
Читають Коментують
У Львові розпочався “ІІ Форум відповідальних людей. Інновації”
21
Молитва. Антуан де Сент-Екзюпері
4
Люди працюють щонеділі і у святкові дні, і на них сипляться біди
4
П’ять речей, які варто знати про медалик св. Венедикта
3
Ось чому Господь зводить Вас з певними людьми, а потім відпускає їх
3
Чому священики одинокі? - Блог Сергія ІВАНИЦЬКОГО
3
В секторі Газа різко скоротилася кількість християн
3
На Великдень Церква США прийняла десятки тисяч нових католиків
3
10 глибоких християнських фільмів, заснованих на реальних подіях
3
"Батюшка! Обвінчайте нас, ми вже два тижні живемо разом, познайомилися на дискотеці. Більше не хочемо жити в гріху. Якщо ви нас не обвінчаєте, то будете мати гріх!" Я пінками вигнав їх аж на вулицю Соборну через сходи храму..." - отець Юстин РУСИН
3
"Марші ЛГБТ можуть знищити Україну! Я б не хотів, щоб ми продали Україну за безвіз" - владика Ян Собіло
3
Єпископ Йосиф (Мілян) на Черкащині освятив новий храм УГКЦ
2
«Масова культура і Церква – стереотипи і можливості», – тема свіжого номеру журналу «Патріярхат»
2
Мир нехай буде в тобі: гасло й логотип візиту Папи до Барі
2
«Бути Східною Католицькою Церквою сьогодні», — в Італії відбудеться зустріч східних католицьких єпископів Європи
2
 
«Допомога Церкві в потребі» здійснила у 2017 році 5357 проектів
Францисканський священик: число християн у Вифлеємі катастрофічно падає
На прощу до Зарваниці цьогоріч очікують до 100 тисяч паломників
Меджугор'є: Статистика за червень, 2018
Мешканці півдня України недостатньо обізнані у питанні створення помісної Української Православної Церкви, - соцопитування
Краще за тиждень
Мультимедія
Екологічні акценти під час Загальнонаціональної прощі в Зарваниці
Програма з циклу «Діалоги з Патріархом» від 15 липня
«Нічого не очікуй, нікого не звинувачуй, зроби щось»: у Зарваниці молодь дискутувала, «як будувати рідну хату»
«Замість того, щоб будувати мури, будуймо мости!», - владика Михайло (Бубній) до молоді у Зарваниці
Посланник Папи Франциска в Зарваниці: «Молімося до Князя миру, аби зброя нарешті замовкла на цій улюбленій українській землі»