Святослав Батов втратив маму в 9 років, але він проти “вирізання” батьків з підручників через надуману дискримінацію неповних сімей

Всі ці рекомендації по вибудовуванню фейкового уявлення про світ в нових українських “нейтральних” підручниках, виходять через хибне уявлення про те, що наші школярі дурні і сліпі.

А це не так.Я втратив маму років в 9, вона пропала без вісті, коли перебувала за кордоном. Можливо мені було легше, бо я точно не знав чи жива вона, чи ні, а можливо і навпаки – той у кого мама померла, в кінці кінців міг пережити горе і рухатись далі, а я такої можливості не мав. Ні могили, ні точної інформації…

В школі у нас був урок Музичного виховання і там ми співали пісні в тому числі і про матерів, а на уроках української літератури про мам були вірші, і ці ж мами в кількості, як мінімум, 50% приходили на батьківські збори. І уявіть собі – я їх бачив. Власними очима. Я прекрасно розумів в свої 10-12 років, що мати маму це норма і що те, що відбулося зі мною – не норма. Це, можливо накладало на мене якийсь відтінок смутку, але я точно не хотів, щоб через мене інші 29 моїх однокласників не мали можливості прочитати своїм мамам чутливі вірші про них. Коли мій друг Паша, що жив через дорогу від моєї бабусі, у якої я проводив і канікули і частину навчального року, грубив своїй мамі, я міг легко йому зробити зауваження на кшталт “ей, яка різниця що вона сказала, принаймні вона у тебе є”. І це діяло. Я міг бути прикладом тим, хто не цінував того, що мав.

Експерти та експертологині, яких залучив МОН для цензурування підручників, звичайно, можуть наводити аргументи на кшталт “тато Вовчика загинув в АТО, хіба можна, щоб він читав слово “батьки” у своєму підручнику?” Вовчик не сліпий і не ідіот. Він прекрасно розуміє, що його тато – герой. Навіть якщо ви відберете у нього згадку про батька в підручнику, він все одно буде бачити, що Галю з першої парти після уроків забирають тато і мама, що Сергійка з середнього ряду, тато після школи забирає на величезному джипі, що Настя, в яку Вовчик закоханий, сумна, бо її батьки посварилися і тепер живуть окремо, а Арсен з тієї сторони класу – вірменин і говорить зі смішним ацентом.

Дитину неможливо всунути в кокон і брехати їй, що її проблем не існує. Бо вона не дурна. Навпаки, їй потрібні хороші приклади, їй потрібні надія і розуміння правди. Від того, що ви викреслите малюнок шахтаря з дитячої книжки, жінки аж ніяк не повалять в цю професію, там як і завжди буде 99,99% чоловіків, так само як і сталеварів, і вантажників, і інших фізично важких професій. Бо це банальна фізіологія.
Звичайно, можна вирізати “батьків” і замінити їх на “рідних”, але все одно будуть дискриміновані, наприклад, діти-сироти, які рідних не знають, чи тисячі дітей, що навчаються в спортивних інтернатах і бачать батьків тільки по відеозв’язку і пару днів на місяць – у відпустці. То чим тоді будемо заміняти “рідних”? “Вихователями”? Чи просто словосполученням “жива істота”?
Діти не дурні. Принаймні не дурніші за “експертів МОН”. Не треба відбирати у них хороші приклади і заміняти їх “синтетикою”. Бо так ми дійдемо до цензурування класичної літератури і казок.
Багато з нас виріс без мами чи тата, в неповних родинах чи взагалі без них, але ті хороші приклади, які ми бачили в підручниках, казках і оповіданнях, допомогли нам стати хорошими чоловіками та дружинами, і згодом – батьками. Тими батьками, яких сьогодні хочуть вирізати.
Святослав Батов