Моя правда про Радіо Марія. - Блог Сергія ІВАНИЦЬКОГО

Сьогодні (13 лютого) ООН відзначає Всесвітній день радіо

Мені легко і водночас важко говорити про радіо. З одного боку просто, бо працюю на Радіо Марія вже 8 років, з іншого боку - важко, бо велике, все ж таки краще видно на відстані, а оскільки, я ще на радіо, то важливі деталі мабуть, проходять повз мене. Однак, зважусь на цю місію. Професія і прив'язка забов'язують!

Велика актриса ХХ століття Фаїна РАНЄВСЬКА говорила, що у акторів її часу зникає трепет перед виходом на сцену. Це трагедія! - бідкалась легендарна лицедійка. - Що для мене є цим трепетом? - Щойно збагнув, - правда, правда, тільки що прийшло на думку, - я щасливий з того, що маю можливість так часто виходити в ефір! Це також сцена! Свята сцена! Одразу згадується Мойсей, який щойно побачив "палаючий кущ" і почув оте застереження, перед тим як кинутися йому на зустріч: Стій! Бо це місце є святе! - Ефір - це справжнє святилище! Грішно в нього вкидати пусті теревені! Це гостро відчувається, коли розмова чи діалог не клеїться... В голові витають думки... певної профанації ТАЇНСТВА. Пустопорожнього вивітрювання неймовірно ароматного миро на вітер. Що ж це за думки? Чому вони входять так глибоко в серце? Все просто: ефір освячується молитвами і СЛОВОМ що КОЖНОГО дня лунає на хвилях християнського Радіо Марія. Це забов'язує.

Блаженнійший Любомир ГУЗАР звертаючись до журналістів говорив: "Несіть людям РАДІСНУ звістку! То й що, що когось вбили? Говоріть краще людям слова надії!" Яка була ця людина мудра! Наскільки тонко кардинал відчував спокуси перед якими опиняється щодня журналіст! Акулипера (чи ефіра) в полоні пристрастей прагне писати, шукати і витягати з гостей сенсації, шокуючі подробиці з приватного життя, одкровення від всіх, хто зустрічається на його шляху. Бути першим, бути "перезалайканим" у ФЕЙСБУЦІ і "перезапощенним" - ось сакральна його мрія! І не варто казати, що це не так! І горіти б в пеклі таким "майстрам мікрофона, пера чи телекамер", якби не одне але...

Це АЛЕ - бажання правди! Не своєї правди, а об'єктивної! Навіть найкращий журналіст, якщо він у виснажливому бою зневірюється отримати, здобути, побачити або почути правду - може стати іронічним інтелектуальним скептиком. Нічого гіршого я в нашій професії не бачив! Бо це перша сходинка до продавання себе, заміни ідеалів і підміни понять. - А чого ж би і ні, - кажуть ті журналісти про себе, - розуму вистачить придумати якусь свою правду. Набагато красивішу і пишнішу, за правду об'єктивну.

- Що формує ту об'єктивність? - Вміння слухати! Безперечно! В цьому вмінні - багато допоміжних "ніжок": повага до гостя, витримка, вміння чекати, інтелект, знання та емпатія!

Пригадую своє інтерв'ю з народним артистом України, журналістом і письменником Анатолієм Матвійчуком. Він буквально, відкрив мені очі на один факт: якщо співбесіднику просто говорити з тобою і радісно, значить питання правильні. Що формує оту правельність?

Дмитро ГОРДОН, якби до нього не ставились, для мене він є взірцем сучасної журналістики в Україні. Остаточно я утвердився в цьому, коли запитав думку про нього в улюбленного мною єпископа Станіслава ШИРОКОРАДЮКА: "Я люблю слухати Гордона! Одразу видно, що це твереза людина. Освічена, і знає що говорить, опирається на факти, а не на плітки! Так, він атеїст, але він атеїст, який у щось вірить, а так і до Бога недалеко дойти" Так ось, Дмитро Гордон завжди говорить, що журналіст не повинен в часі ефірів вилазити на перший план! Його задача - відкрити гостя. Всебічно допомогти гостю розкритися в програмі. Я б тут зробив ще одну ремарку: для християнського журналіста, є ще одна надзадача (прямо як у Станіславського!) показати, як на цю людину діє БОГ!

Що мені згадується найперше за часів ефірів на радіо? Хм... Сльози в часі ефірів, коли вперше побачив, як автомат Калашнікова стріляє. Це було під будівлею СБУ у Хмельницькому наприкінці 2013 року... Одна жінка тоді померла. Одразу після того, я подзвонив владиці Леону Дубравському, і це був ефір, коли комок в горлі не дозволяв мені ставити питання. Сльози були і в той момент (вже у 2016 році), коли за кілька хвилин до програми взнав, що не стало архієпископа Петра Мальчука, і мені потрібно було виходити в ефір з... знову ж таки, владикою Леоном Дубравським. І сповіщати йому про смерть тудішнього ординарія Київсько-Житомирської дієцезії. А ще пригадую масу ефірів з різними ієрархами: Гузаром, Шевчуком, Широкорадюком, Гудзяком, Собіло... Дивно...що твориться в той момент, коли починається розмова в ефірі. Враження, що відбувається справжнє ТАЇНСТВО, яке слухає сама Богородиця. А як же ж інакше, це ж ЇЇ радіо...

ІВАНИЦЬКИЙ Сергій, журналіст Радіо Марія, спеціально для Слова Тудей