«Наша мета — мати єдине законодавство УГКЦ в Україні та поза її межами», — о. Андрій Танасійчук

Існує відомий та доволі влучний латинський вислів, який повчає нас дотримуватися встановлених правил і норм: «Бережи порядок і порядок збереже тебе!» А чи замислювалися ви коли-небудь про те, за якими правилами функціонує наша Церква? Звичайно, що для християнина — це Божі заповіді. Однак у теперішньому суспільстві, щоб врегулювати всі проблемні моменти чи певні процеси, варто звернутися і до церковного права.

Отож про те, за яким правом зараз живе Українська Греко-Католицька Церква, а також про його написання та впорядкування у четвер, 8 лютого, ми дізналися в гостя програми «Добра розмова» з Тарасом Бабенчуком отця Андрія Танасійчука, заступника голови Канонічного відділу Патріаршої курії УГКЦ, протосинкела Одеського екзархату УГКЦ. Окрім цього, друга лінія розмови була присвячена діяльності УГКЦ на Півдні України та особливостям такого служіння.

«На мою думку, соціальне служіння, морський апостолят, контакт зі ЗМІ — це ті ділянки, де наша Церква присутня і залишає добрий слід», — запевнив слухачів о. Андрій Танасійчук під час програми.

Про канони та партикулярне право УГКЦ


На початку 90-х років минулого століття, коли святий Іван Павло ІІ проголошував законодавство для Східних Католицьких Церков, він також просив, аби кожна Церква мала своє законодавство. Звісно, дотепер існує один кодекс для всіх Східних Католицьких Церков, але він є досить загальний. Саме тому Святіший Отець, на прохання очільників Церков, доручив реалізувати це завдання, щоб ми мали правову основу. Адже кожна Церква має власні потреби та зберігає власну традицію. Тому Синод Єпископів, відповідаючи на заклик Святішого Отця, доручив Главі Церкви Блаженнішому Святославу створити робочу групу, яку очолює Архиєпископ і Митрополит Перемишльсько-Варшавський Євген (Попович).

Зараз УГКЦ живе за загальним кодексом. Проте, наприклад, монастирі чи екзархати мають власне законодавство. Крім того, є збірник канонів з партикулярного права, які Синод Єпископ торік продовжив на визначений час і які допомагають нашим священикам.
Варто зазначити, що партикулярне право — це те, що якраз не є спільне для всіх Католицьких Церков. Воно підкреслює особливість УГКЦ, тобто чим вона відрізняється від інших Церков. Тому готується великий збірник, який буде охоплювати всі сфери життя тільки нашої Церкви.

Основна мета партикулярного права — об’єднати наших вірних в Україні та поза її межами. Ми говоримо про об’єднувальний чинник законодавства, щоб підкреслити те, що наша Церква належить до Володимирового Хрещення. Окрім цього, ми в нашій Церкві надаємо вагоме значення святам та їхнім святкуванням.

Тому до травня цього року ми маємо все підготувати, внести всі зміни та зауваги відповідно до певної методології, щоб першу чернетку нашої кодифікації владика Євген (Попович) у вересні зміг представити на Синоді Єпископів УГКЦ. Наша мета — мати єдине законодавство УГКЦ в Україні та поза її межами.


Про роль мирян у канонічному праві


Варто пригадати, що термін «вірний» містить у собі три категорії: духовенство, чернецтво та миряни. У загальному Кодексі Східних Церков, у партикулярному праві чи в майбутньому Канонічному кодексі УГКЦ передбачений титул про мирян та їхні права. Загалом є різні ділянки, в яких миряни можуть брати участь в житті Церкви. Наприклад, бути суддею, адвокатом або працювати в архівах. Зокрема, у вересні цього року має відбутися всеукраїнський з’їзд мирян нашої Церкви. Тому в законодавстві важливо підкреслити не тільки роль духовенства, а й присутність мирян у цьому процесі та в житті (діяльності) Церкви.


Про особливість служіння УГКЦ на Півдні України


На жаль, стан справ такого служіння не змінився. Наприклад, в Одесі нам не можуть виділити земельної ділянки для наших храмів. Екзарх Одеського і Адміністратор Кримського екзархатів владика Михайло (Бубній) мусить шукати кошти, щоб купувати землю, хоча її для релігійних громад мали б виділяти безкоштовно. Попри труднощі, в Одеській області все-таки є греко-католицькі храми, а якщо простежити події останніх років, то на Півдні України відкриваються та освячуються нові церкви. Ба більше, бачимо тенденцію, що священики самі зголошуються, щоб служити на південних теренах.

Для прикладу, я родом з Коломиї, проте я побачив і відкрив щось нове у своєму житті, коли побував у Південній Україні. Дійсно, це суха земля, яка потребує води, — потребує покликань. Тому треба осіб, котрі могли б там працювати, незважаючи на труднощі.

Хто приходить до наших храмів на Півдні? Є різні люди. Насамперед це люди, які поїхали туди на навчання із Західної України. Там вони дізнаються, де є громади нашої Церкви. Інша частина виїхала туди ще в період Радянського Союзу на навчання. Люди залишилися там і створили власні сім’ї. Також є люди, які охрещені, але так і не пізнали Бога. Тому дуже важливо, щоб священнослужителі не проявляли зверхності, а були готовність послужити, бо там люди шукають Бога.
 

Оксана Войтко,
Департамент інформації УГКЦ

Більше за темами: законодавство УГКЦ