Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці (Пс 119,105)
» » » «Нашому народові потрібна глибока християнська свідомість» - о. Теодозій Янків, ЧСВВ
Всі новини

«Нашому народові потрібна глибока християнська свідомість» - о. Теодозій Янків, ЧСВВ


Про монаше покликання, духовні потреби народу, особливості місійних наук та приклад ревного служіння Богові та людям – у розмові з місіонером о. Теодозієм Янківим, ЧСВВ.

Розкажіть, як у вас починалась дорога до монашества?

Найперше варто сказати, що монаше покликання, безперечно, має свої основи у самому Бозі, який дає ласку святого покликання. Другий фактор, який впливає на покликання – це виховання в сім’ї, яка є Домашньою Церквою. Приклад і віра батьків, християнська традиція у сім’ї є школою християнського виховання дитини і школою розвитку цього покликання. Тому дякую своїй сім’ї, яка, хоч через політичні обставини знаходилась в умовах переслідування Церкви, все ж зберегла віру і практикувала християнське життя.

Одним з вирішальних моїх кроків до монашого стану були останні роки навчання в українському ліцеї. Мій класний керівник багато розповідав нам про Варшаву, де він завершував студії україністики і зокрема про оо. Василіян, куди ходив до храму та співав у місцевому хорі. Ці розповіді, як не дивно, закарбувалися у моїй душі. Згодом, дорогою додому на зимові канікули, з кількома друзями вирішили заїхати до цього монастиря, щоб там відсвяткувати Христове Різдво за Григоріанським календарем. За тиждень мого перебування я побачив монаше життя з іншого боку, не таке, як уявляв або читав у книжках. Це життя мені сподобалося. І ось, після закінчення школи, думка піти у монастир настільки заполонила моє серце, що я просто не мав іншого вибору.

Якими були Ваші духовні наставники?

Варшавський монастир, де я проходив новіціят, був цікавий тим, що отці і брати, які там проживали, були вихідцями з України, де жили до 1946 року; опісля вони опинилися у Варшаві. Ці ченці своїм прикладом богопосвяченого життя мали найбільший вплив на наше формування. Зокрема, там був о. Йосафат Романик, ЧСВВ, який своїм прикладом життя і знань формував у нас образ монаха-василіянина. Крім того, був ще о. Андрій Шагала, ЧСВВ, який прикладом ревного душпастиря, що відзначався жертовною відданістю своєму народові та глибокою любов’ю до нього завжди показував, як василіянин має служити, працювати та жертвувати своїм життям для інших. Ми часто їздили йому допомагати на станиці, які він обслуговував, спілкувалися з ним. Все це було своєрідною школою формування. А вже самі брати-монахи, котрі там були, показували на практиці, що покликання до монашого життя є покликанням до служіння Богові та іншій людині, не важливо у якій формі. Їхні приклади були для мене поштовхом готовності пожертвувати своє життя для такої справи.

Ви активно служите у Церкві як місіонер. Розкажіть, будь ласка, що таке народна місія? Яке її завдання?

Місія, яку ми проповідуємо, одне з вирішальних завдань нашого Чину. Через місії василіяни виконують свою важливу харизму – йти і донести народові Боже Слово, розбудити віру та через це дати глибшу християнську свідомість. Такі місії в минулому обіймали два-три тижні. Сьогодні вони тривають тиждень. Це той час, де віруючі не тільки зустрічають Христа через слухання Божого Слова і Святі Тайни Сповіді і Євхаристії. Власне, чого найбільше потрібно сьогодні нашому народу – це глибокої християнської свідомості. Щоб віра в Бога не спиралася лише на певних знаках і традиції, хоч все це потрібне, але, щоб віру в Бога людина переживала більш свідомо, знаючи, до кого вона йде, на кого має надіятися, кого любити і з ким практично у земному, а потім у вічному житті має жити. Таким чином, мета, якою є Бог, має дуже свідомо стояти перед людиною.

Місія охоплює всіх людей, тому вона називається народною. Крім проповідей і місійних наук, які слухають всі присутні у храмі, є ще окремі станові науки для молоді, чоловіків, жінок тощо. Якщо є кілька місіонерів для таких місій, то згодом результат стає дуже великим. Після місійного тижня люди отримують колосальний заряд Божого духа, Божої сили і духовного підйому. Їхня надія на майбутнє життя стає живіша.

Чи бували у Вас випадки, коли люди, які називають себе атеїстами, після місій наверталися, здобували віру?

В кожній місцевості ми зустрічали таких людей. Важко сказати, що це були атеїсти, адже ніхто з них себе атеїстом не називавав. Про таку людину, яка довго не приходила до храму, а потім прийшла, можна сказати, що вона відійшла від Бога і не визнавала Його у практичному своєму житті. І коли вона прийшла через Слово, а найперше через ласку Божу на місію, то ми дуже тішилися, що місія виконала своє завдання. Неодноразово такі люди приходили в перших днях, але звичайно найбільше було таких випадків в останні дні місії, де, прийшовши кілька разів на Літургію та науку, людина робить важливий крок – приступає до Святої Тайни Сповіді та Євхаристії, не ходивши деколи десятиліттями. А скільки було таких людей, котрі були не повінчані, а жили 40-50 років у подружньому житі і власне через місію прийняли рішення повінчатися і жити з Богом, щоб можна було приступати до Святих Тайн. Саме тут ми бачили, яку силу має Христос і Слово Боже, яке відповідно донесене до людей.

Яка релігійна проблематика сьогодення потребує особливого пояснення серед людей?

Наш український народ впродовж століть був у неволі, і цей дух рабства дуже сильно на ньому ще висить. Один з політиків, коли наша держава виходила з Радянського Союзу, сказав, що Україна вийшла з Союзу, але Союз ще не вийшов з України. Тому потрібно, щоб народ відчув свободу, яка не приходить через зовнішні обставини, а лише тоді, коли людина стає вільною у своєму єстві, а стане вільною тоді, коли звільнить себе з гріха. Отож, у сьогоденні основним завданням є проповідування навернення, поєднання з Богом і покликання до свободи. Подібно, як сказав апостол Павло, що Христос перший нас покликав бути вільними людьми. Тому є потреба зняти напругу рабського духа через і в Ісусі Христі. А тоді друга важлива тема – розбудити в людині почуття власної гідності, достоїнства. Тоді така особа буде мати пошану найперше до самої себе, потім до інших, а тоді й до землі, майна і всього, що її оточує.

Ще однією важливою темою є сім’я, на яку потрібно звертати дуже велику увагу. Це майбутнє народу, адже здорова сім’я – це здорове суспільство та здорова Церква. Крім того, вартою уваги є тема виховання молоді й дітей. Адже школа Христа – найкраща школа формування чеснот, сили духа, здорової свідомості й чистоти. Це актуально для того, щоб виростало нове суспільство й творилась «цивілізація любові», про яку говорив святий Іван Павло ІІ.

Дуже вагомим є питання людини в Церкві, її ставлення і розуміння, чим є Церква, що людина покликана не сама сповідувати свою віру, а у спільноті – Церкві, яку заснував Христос і там перебуває. Ну і врешті немало місця потрібно присвятити питанню державності; через християнство пояснити, чим є держава, суспільне, а навіть політичне життя. Без віри нема патріотизму! Це ті речі, які є конкретними, адже з ними можна зіткнутися щодня і в будь-якому місці. Саме через віру в Бога і навчання Церкви, яке доступне сьогодні, ці речі можна найкраще зрозуміти і потім ними жити.

Хто розвинув у Вас дар проповідування?

Талант проповідування – це один з багатьох талантів, які має людина. Можна вивчити багато методів, володіти знаннями, але не можна навчитися проповідування, бо це Божа ласка, яку очевидно потрібно розвивати. Дякувати Богу, я мав багато прикладів добрих проповідників ще в семінарії, а потім у монастирях. Пригадую, коли у Варшавському монастирі проводилися Великопосні реколекції для юристів Варшави. На ці реколекції завжди запрошували великих римо-католицьких проповідників, а я любив прислуговувати під час Літургії та слухати, як вони у практичний спосіб намагаються донести якусь тему під час наук. Добрий приклад взяв і від світлої пам’яті владики Мирослава Марусина, який приїздив декілька разів до Польщі, і я прислухався, як він, у дуже доступний та популярний спосіб, виходячи з Святого Письма, а потім переходячи на щоденні питання людей чи суспільства, вмів гарно пояснити.

Багато читав Пастирських листів праведного митрополита Андрея Шептицького. Мені дуже подобався його спосіб донесення до народу Слова Божого. Це практична і щоденна форма, яка стосується економічного, суспільного та інших вимірів людського життя. У Кир Андрея Слово Боже не було відірваним від щоденності.

Безперечно величезний вплив на формування проповідництва мали приклади василіянських ієромонахів, зокрема, згадуваних вже мною отців: Андрія Шагали, ЧСВВ, та Йосафата Романика, ЧСВВ. Крім того, моє священиче служіння проходило під час понтифікату Івана Павла ІІ. Його спосіб донесення Слова Божого був пов’язаний з конкретними умовами життя людей чи цілих народів. Це Слово було актуальним саме в той час, коли доводилось формувати цілком інше мислення.

Ви були магістром новиків та ректором Івано-Франківської семінарії. Як Ви вважаєте, на що особливо потрібно звертати увагу ченцю і студенту семінарії, який бажає стати добрим священиком?

Покликання до монашого життя – це служіння Богові та людині. Якщо це служіння має проявлятися у вигляді священства, то священство повинне бути мовою жертви, яку людина складає Богові. Щоб священиче життя було плідним, найперше це треба збагнути і перейнятися тим. Прямування до стану священства – досить довга дорога, яка проходить через різні етапи, що стосуються найперше внутрішнього стану, де людина має пізнати, до чого вона йде і чого хоче осягнути. Друге – важливі знання, адже з чимось до людей треба йти, їм проповідувати, навчати, у сповідальниці дати добру пораду. Саме відповідальність перед майбутнім душпастирським завданням повинна заставляти людину до клопіткої інтелектуальної праці.

Отож, є два моменти, на які треба звернути увагу. Це духовна формація і здобування знань, які після свячень повинні самостійно поновлюватись, щоб наново подивитися на речі, пов’язані з духовним чи християнським життям. Бог дає священство як ласку, а від нас залежить, з чим ми підемо до людей.
У 2001 році Вам доручили бути співголовою координаційної комісії з питань підготовки візиту Святішого Отця Папи Йоана Павла ІІ в Україну. Чим найбільше він Вам запам’ятався, перебуваючи в Україні?

Папа Іван Павло ІІ є великим святим наших днів. Він, як слов’янин, був людиною, що відзначалася близькістю до нашого народу, його культури й ситуації. Він добре розумів і знав, у яких обставинах цей народ довгими століттями жив, що потребував. Тому його приїзд – це величезна подія. Ще до кінця ми її не усвідомили, але у кожний час, а особливо у загострених обставинах, вона дає свої результати. Його клич, який він скеровував упродовж свого понтифікату до багатьох народів і який скерував до нас: «Відкрийте двері для Ісуса Христа» розбудив у нашому суспільстві віру в себе. Це те, що було видно і відчувалося під час його перебування в Україні.

Він нікого не критикував, не сварив, а своїм словом достукувався до людських сердець, щоб розбудити в них надію. Таким прикладом є його приватний візит до храму св. Василія Великого у Києві. Коли він помолився у храмі і вийшов назовні, я його підтримував, бо на той час Папа був немічним. Тоді я сказав до нього, щоб поблагословив людей, які зібралися на вулиці, біля храму. Вони стояли у мовчанні. Це були кияни. І коли його правиця піднеслася у жесті благословення, то ці люди перестали мовчати – вони раптом почали вітати Святішого Отця, хто як вмів і хто як знав. У них вибухнув ентузіазм віри в той час, коли Святіший Отець нічого не промовив, натомість вони почали говорити, кожен у свій спосіб. Власне, цей момент якраз показав, якою була сила його духу та віри, якою він зумів розбуджувати віру в тих людях, котрі жили у зневірі, розпачі або взагалі без віри. Саме в тому є велич його святості. І багато з тих людей, які були присутніми там, сьогодні є парафіянами нашого монастирського храму в Києві. Подібне було в кожному місті, де був присутній Понтифік. Під час візиту папи Івана Павла ІІ люди отримали сильний заряд Божого Духа, який навіть сьогодні проявляється у суспільному чи політичному житті нашого народу.

Розмовляв бр. Яків Шумило, ЧСВВ

osbm.in.ua
Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натискаючи Ctrl+Enter
Більше за темами: о. Теодозій Янків інтерв'ю


Додати коментар
Або водите через соціальні мережі

Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
 
АКЦІЙНА ЦІНА у паломництво до МЕДЖУГОР'Є. Осінній Будапешт

АКЦІЙНА ЦІНА!!! Невеличке хорватське селище в Боснії, яке розташоване біля підніжжя двох гір – Крживаца і Подбрдо, звідки його назва Меджугор’є, на початку 80-х років стало місцем об’явлення ...

Проща до Люрду

Національна проща до Люрду. Відкрий паломництво по-новому!

Свята Земля (Львів/Київ)

Паломницький тур до Ізраїлю – місця, де провів своє земне життя Спаситель. Щоденно Літургії у святих місцях. Відвідування всіх святинь, пов'язаних з земним життям Ісуса. Паломництво відбувається у ...

Європейський вікенд: духовні таємниці Відня та Будапешта

Запрошує на незабутні вихідні до чарівного Будапешта та величного Відня. Якщо хочете трішки відпочити і духовно обновитись – Вам з нами! Пам’ятайте, спогади- це єдине, що залишиться у Вашому серці ...

Паломництво у Меджугор'є. Час об'явлення Пресвятої Богородиці

Меджугор`є  унікальне місце на землі, світовий центр молитви,  куди стікаються люди з усього світу... Тут  події розпочались 21 червня 1981р і згідно слів візіонерів, Богородиця об`являється ...

Цього року у світі вбили 25 священиків
«Допомога Церкві в потребі» здійснила у 2017 році 5357 проектів
Францисканський священик: число християн у Вифлеємі катастрофічно падає
На прощу до Зарваниці цьогоріч очікують до 100 тисяч паломників
Меджугор'є: Статистика за червень, 2018
Краще за тиждень
Мультимедія
Як російськомовні молодики вимагали поховати бійця за ... язичницькими традиціями
5 нових християнських кінострічок для осінніх рефлексій
Завершилась велелюдна Успенська проща у Зарваниці
Тисячі вірних взяли участь у поході зі свічками у Зарваниці
Успіння Пресвятої Богородиці. Історія та традиції свята