Наріжний камінь, що зведений на кістках праведників, або до річниці відновлення структур РКЦ в Україні присвячується! - Блог Сергія ІВАНИЦЬКОГО


Папа Йоан Павло ІІ відновив 16 січня 1991 року Католицьку Церкву в Україні. Відважна постанова після зустрічі з Михаїлом Горбачовим дозволила повернути в дієцезії католицьких єпископів двох обрядів. До Львова з-за кордону повернулися Верховний архієпископ Греко-Католицької Церкви кардинал Мирослав Іван Любачівський і Митрополит латинського обряду архієпископ Мар'ян Яворський. До Кам'янця-Подільського було призначено о. Яна Ольшанського MIC, а до Житомира – о. Яна Пурвінського. Львів також отримав двох єпископів-помічників: о. Рафала Керницького OFM Conv й о. Маркіяна Трофим'яка


Формально Римсько-Католицька Церква в Україні існувала і до офіційної віднови: будувалися храми,  з Польщі регулярно приїздили священики, висвячувались і українські отці,  що закінчували підпільну Ризьку духовну семінарію.  Що ж вдалося зробити (а що - ні)  за ці 27 років з Дня офіційної віднови РКЦ - давайте проаналізуємо далі...


Почнемо з досягнень:


1. Майже 1,5 мільйони католиків, в Україні,  як свідчать офіційні джерела - це серйозний показник. Україна - православна Держава,  що пережила 70 річний цикл гоніння на християн,  особливо - неправославних.  Які гоніння довелося витримувати простим парафіянам,  не говорячи вже про легендарних отців: Ванагса (КГБешники постійно розповсюджували серед вірних  листівки в яких говорилося про порочні зв'язки отця, заголовки майоріли написами: Чорна пляма на сутані ), Хоміцького (який не виходив з кабінетів КГБ,  колись його разом з парафіянами  міста Бар закидували камінням), Джапецького (служив Літургію прямо в часі похорон,  бо не дозволяли відправляти Месу відкрито), Дажицького (коли його хоронили,  над вірними кружляв гелікоптер з КГБешниками), Щіпти (проповідував прямо на центральних площах Житомира), єпископа Ольшанського (першого ординарія Кам'янець-Подільської дієцезії), Хоппе (легендарного отця,  що служив в Одесі,  якого добре знав сам Йоан Павло ІІ) ,  Керніцького (мудрого єпископа з Львова) ,  Мосінга (підпільного священика,  і лікаря,  який знав на пам'ять цілі глави Біблії... на латині) , Крапана (священик,  що відвоював прокафедральний собор святого Олександра в Києві у влади),  Гладусевича (12 років провів у концтаборах,  виховав владику С. Широкорадюка) та багато-багато інших.


2. Збудовано три семінарії. РКЦ має Вищі Духовні заклади у Львові-Брюховичах,  Городку та Ворзелі. Це означає,  що в нашій країні постійно функціонує кузня нових отців готових вже завтра до подолання нових духовних викликів.


3. Встановленно 7 єпархій,  які очолюють 17 єпископів. Це означає,  владики зможуть регулярно протягом року навідуватися до різних храмів. Крім того,  зараз активно обговорюється вірогідність розділення Києвсько-Житомирської дієцезії та Кам'янець-Подільської,  що означає висвячення нових єпископів,  які зможуть ретельніше виявляти проблеми малих парафій у невеликих містах і селах. 


4. Різдво за григоріанським календарем, 25 грудня - нещодавно було встановлено вихідним днем! Влада визнала вагомість РКЦ. Що не може не радувати. Це означає,  об'єктивне укріплення слова латинських ієрархів на наших політиків. Принаймні,  хочеться так думати...


5. Благочинна організація Карітас-спес в Україні тривалий час очолювана владикою Станіславом Широкорадюком побудувала на наших теренах більше 40 будинків для дітей,  в кожній дієцезії існує філія Карітас-Спес,  яка регулярно проявляє (фінансово в тому числі) чуйність до потреб діток України.


6. Медіа. Звісно,  про потужність таких ресурсів,  як Радіо Марія, Кредо,  Католицького Медіа-Центру  та щойно увійшовшого до світу ЗМІ Слова Тудей - можна сперечатись. Рівень професіоналізму залишається дискусійним,  розвиток не стабільний,  часом бувають і курйозні падіння. Це все правда. Але! Якщо говорити про потенціал - він неймовірний. Говорю про це,  як безпосередній учасник процесу,  якому вдавалося кілька разів побачити безмежну,  повірте,  широчінь християнських,  зокрема,  римо-католицьких ЗМІ,  які вмикають повну потужність,  і мають підтримку глядацької і слухацької аудиторії.


7. Приїзд Йоана Павла ІІ в Україну у 2001 році, досі залишається найгучнішою подією,  яку пережила РКЦ в нашій Державі за 27 років!  Це був справжній момент оживлення,  мобілізації всіх ресурсів на найвищому рівні. Вперше,  за історію НЕЗАЛЕЖНОСТІ католики-латинники заявили про себе настільуи гучно. Організація,  що провела РКЦ була на досить високому рівні,  а в духовному аспекті приїзд понтифіка спричинив хвилю навернень та покликань до священства і чернецтва.


До моментів занепокоєння можна віднести наступні події...


1. Відношення РКЦ та УГКЦ. Досі кровоточивим питанням є не докінця вирішене питання Волинської різанини,  не менш болісним є і дискусія з приводу відання храмів.


2. Світова тенденція показує на мізерну кількість покликань до священства. І хоча в Україні минулий рік виявився динамічним за приходом у семінарії хлопців та в монастирі дівчат,  все одно,  назвати кількість покликань задовільною - не можна!


3. Загальний стан інфраструктури. Багато храмів в Україні що мають багатовікову історію потребують ремонту. Але,  на жаль,  не мають на це фінансової можливості. Думаю,  РКЦ в Україні потребують створення спеціального фонду на відновлення цих культових споруд із залученням певних організацій.


4. Невідданні Державою храми. Історія церкви святого Миколая в Києві,  святої Марії Магдалини у Львові вже набили оскомину. І в першому і у другому випадках парафіяни мають ділити храм з представниками Опери.  Чому досі це питання є невирішенним до кінця так і не ясно.

Замість ПОСТСКРИПТУМА. Звісно,  всі ці пункти є лише краплею в морі досягнень і проблем,  що пережила РКЦ в Україні. Назагал відчувається великий потенціал,  який в силу різних обставин не можемо докінця реалізувати.


Сергій ІВАНИЦЬКИЙ, журналіст Радіо Марія,  спеціально для Слова Тудей