Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці (Пс 119,105)
» » » Я роблю все, що можу. Решта – у Божих руках!
Всі новини

Я роблю все, що можу. Решта – у Божих руках!


Мухамед Бзеек – іммігрант і мусульманин, який вже багато років забирає до свого дому покинутих дітей, котрі помирають від невиліковних хвороб.


Могло б здаватися, що Мухамед Бзеек – це один з іммігрантів країн Магрибу, які проживають у Сполучених Штатах. Він прибув за Океан більш, ніж сорок років тому, коли в його рідній країні панувала диктатура Муаммара Кадафі. Коли 1978 року він розпочинав навчання у Лос Анджелесі, то напевно не припускав, що його життя буде присвячене допомозі найслабшим, про яких часто забувають навіть найближчі.


Вийшло природно

Мухамед, практикуючий мусульманин, під час навчання познайомився з американкою на ім’я Дон. Через кілька років після знайомства вони одружилися. Ще у підлітковому віці Дон працювала волонтером. Вона допомагала безпритульним дітям, яких у сімдесятих роках все більше з’являлося на вулицях великих американських метрополій.


Жінка передала своє захоплення чоловікові, який звичайно вирішив допомагати дружині займатися дітьми. «Оскільки ми вирішили жити разом, я подумав, що Бог через це дає нам якийсь знак. Удвох можна завжди зробити більше, ніж самому, тому для мене було природно допомагати жінці, яку я покохав,» – пояснює Бзеек.


Пара вирішила робити щось більше, ніж тільки допомагати безпритульним дітям. Дон і Мухамед підтримували зв’язки з багатьма лікарнями і поліклініками у Лос Анджелесі, тому вони дізналися про історії багатьох маленьких дітей, які хворіли на рак та інші невиліковні хвороби.


На жаль, ставалися випадки, коли після діагнозу лікаря, як після вироку, деякі батьки і опікуни вирішували залишити дитину в лікарні, іноді вже навіть не відвідуючи її. Ними вирішило зайнятися лівійсько-американське подружжя. До невеликого будинку у передмісті вони почали забирати дітей, яким залишалися місяці або тижні життя. До сьогодні (після смерті Дон у 2014 році вести будинок почав Мухамед) вони прийняли до себе більш, ніж 40 таких дітей.


Не витрачаймо часу

Лівієць пригадує, що спочатку в розмовах зі знайомими вони часто чули осуд батьків чи опікунів, які залишали дітей помирати у лікарнях. На кожній з таких зустрічей лунали такі слова: «це не люди, як вони могли так вчинити і зректися помираючої дитини?!» Мухамед зізнався, що перші кілька років діяльності він не міг заперечити ці запитання і претензії, а ночами часто подумки розмовляв з батьками хворих дітей.


Зрештою він зрозумів, що такі роздуми не мають змісту. «У світі відбуваються такі речі, на які ми не маємо впливу, а минуле вже не змінити. Можна безкінечно обмірковувати вчинки інших, але кожен, хто хоче допомогти людям у потребі, рано чи пізно зрозуміє, що варто зупинитися на простих діях, що дають людям у потребі хоча б промінчик добра» – сказав Бзеек.


Доля не розпещувала подружжя. Спочатку вони багато років чекали на дитину. Коли вони дізналися, що Дон вагітна, то не могли надто втішатися. Їхній єдиний син Адам з’явився на світ із серйозною вродженою вадою надмірного зрощення кісток. Від самого початку йому була потрібна постійна опіка і методична реабілітація. Але це не означало, що подружжя припинить забирати додому інших хворих дітей. Зараз Адаму 19 років і, незважаючи на проблеми з рухливістю, він почав вивчати інформатику. «У нього характер справжнього воїна, він ніколи не здається» – розповідає про сина Мухамед.


Потрібно насправді небагато

Сьогодні у домі Мухамеда крім Адама шість років проживає дівчинка, яка потрапила туди прямо з пологового відділення. Відразу після народження дитину, яка хворіла на вроджену ваду мозку, що спричинює сліпоту, глухість і параліч верхніх та нижніх кінцівок, мати вирішила віддати на всиновлення. Однак ніхто не хотів взяти дівчинку з такими важкими вадами, яка може померти у будь-яку мить.


Мухамед швидко зацікавився долею дитини і став її правним опікуном. Вона з ним практично цілодобова крім ранку п’ятниці, коли він вирушає в мечеть на щотижневу молитву. «Я знаю, що вона нічого не бачить і не чує, але я намагаюся якомога більше до неї говорити і гратися з нею. Багато лікарів, які підтримують зв’язок з дівчинкою і її прийомним батьком, стверджують, що якби не присутність Мухамеда, то дитина не дожила б до шести років».


Лівієць підкреслює, що дитина, яка помирає, потребує насамперед тепла, щирого підходу і почуття, що хтось про неї дбає. «Як і кожен, вона хоче мати поруч близьких і сім’ю не залежно від того, скільки ще їй залишилося жити. Оскільки вони не мають інших, то я є для них сім’єю. Я не можу хвилюватися і чекати на їхню смерть, роблю все, що від мене залежить, а решту – залишаю Богові» – переконує Бзеек.


Коли журналіст запитав, чи він усвідомлює героїзм праці, яку виконує, і чи з роками йому не стає щоразу важче, чоловік з відвертою щирістю відповідає: «А що ж таке велике я роблю?!»


Переклад: Ольга Гайсенюк

Aleteia
Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натискаючи Ctrl+Enter


Додати коментар
Або водите через соціальні мережі

Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
 
XML error in File: http://palomnyk.org.ua/rss.xml

XML error: at line 0

Цього року у світі вбили 25 священиків
«Допомога Церкві в потребі» здійснила у 2017 році 5357 проектів
Францисканський священик: число християн у Вифлеємі катастрофічно падає
На прощу до Зарваниці цьогоріч очікують до 100 тисяч паломників
Меджугор'є: Статистика за червень, 2018
Краще за тиждень
Мультимедія
Як російськомовні молодики вимагали поховати бійця за ... язичницькими традиціями
5 нових християнських кінострічок для осінніх рефлексій
Завершилась велелюдна Успенська проща у Зарваниці
Тисячі вірних взяли участь у поході зі свічками у Зарваниці
Успіння Пресвятої Богородиці. Історія та традиції свята