Я хотіла укритися під Маріїним Покровом


Слава Ісусу Христу! Мене звати ср. Самуела Мухова. Моє хресне ім’я - Алена. До Боснії і Герцеговини приїхала більш ніж дев’ять років тому. Вдома залишила своїх батьків і трьох сестер. Власне, це була моя перша подорож за межі рідної Словаччини. Я хотіла на деякий час укритися під Маріїним покровом. До того часу про Діву Марію мені було відомо лише те, що Вона – Мати мого Ісуса, що до Неї Церква молиться Вервицю, а мій народ почитає Її як Семипечальну Діву Марію. Про Меджугор’є вперше я почула від свого сповідника і приятеля Франтішка. Він розповів мені, що це місце молитви і миру. Як тільки пролунало слово «мир», мені вже більше нічого не треба було… Отже, з групою паломників я вирушила до Меджугор’я.

Я не вірила, що можна віднайти мир за 5-6 днів, тому шукала можливості залишитися на 2-3 місяці. Цікавим було те, що, оглядаючи місце мого перебування, я в серці відчувала мир. Мабуть, це сталося за посередництвом о. Славка Барбаріча. Думаю, ви зрозумієте, коли скажу, що молода людина наївна і невинна, (хто знає різницю між цими словами…), довго не розмірковує, коли хоче йти за покликом серця. Просто віддає себе Провидінню, бо вірить, що так може йти за Богом. Чим людина старша, тим важче приймає як несподівані Божі заклики, так і власні мрії. Більше перевіряє, вивчає, розважає, важче зрікається того, що здобула в трудах, на відміну від молодої людини, яка ще нічого не здобула – не надбала. Що ж, я не знаю, що ви на це відповісте, але зі мною було власне так.
Ви вже вподобали нашу сторінку like?

Я знайшла для себе місце на два місяці в спільноті «Оаза миру», а коли цей термін наблизився до закінчення, то я вже знала, що існує шлях, яким маю йти, але ще не знала, який він. Цей час був для мене дуже благодатний. Щодня ходила на Св. Літургію, на Подбрдо або Кріжовац, щоб зрозуміти, якою дорогою веде мене Бог. Познайомилася з гарними сестрами – Шкільними сестрами францисканками, - які працювали в місцевій парафії. Мушу визнати, що вони мене дуже притягали, але одночасно і відлякували. Притягали, бо я прагнула до них приєднатися, а відлякували, бо наближався час повертатися додому. Я прийшла на могилу о. Славка і сказала: "Отче Славко, мені здається, що Діва Марія в цьому місці щось для мене приготувала. Допоможи мені Її зрозуміти. Якщо Вона хоче мати мене тут, то хай знайде мені в Меджугор’ї місце ще на якийсь час, щоб я могла краще познайомитися з сестрами францисканками. І от коли я після Св. Літургії поверталася від могили о. Славка, зустріла свою товаришку Терезу, яка йшла назустріч з новиною, що одна сім’я потребує допомоги у догляді за дітьми. Мама родини очікувала народження десятого синочка. Коли я з’явилася перед дверима тої родини, то вкрай здивований батько через довшу мить промовив: «Я бачив тебе кожного ранку на Службі Божій і просив Бога, щоб ця дівчина могла допомогти моїй дружині з дітьми...»

О Провидіння! За той час я змогла глибше пізнати Господа, сестер і себе, і так прийняла своє покликання. Сестри теж прийняли мене до себе, за що я їм дуже вдячна. Зараз живу в монастирі в Мостарі, де третій рік студіюю теологію в місцевому університеті. Як Бог дасть, то за дев’ять місяців складатиму вічні обіти, тож прошу і вас про молитву. Звертаюся до молодих: Не бійтеся! Коли почуєте всередині себе поклик, якщо ви закохані в Ісуса, не бійтеся! Господь не каже «Прийди і залишися» - Він каже «Ходи і побачиш». Дехто нам говорить: «О, вам легко, ви вже знайшли свою мету...» Але я хочу вам сказати, що бути монахинею – це не мета. Це лише дорога до мети, на якій ми впевнені, що не заблукаємо. І на ту дорогу запрошую і вас.

Сестра Самуела