Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці (Пс 119,105)
» » “Постіть серцем”: Піст і вдячність
Всі новини

“Постіть серцем”: Піст і вдячність


Вдячність – це внутрішній стан людини, яка глибоко й усвідомлено переживає, що є Божим творінням, що вона – не господар свого життя, що її життя й усе, чим вона володіє, насправді їй даровано. У подібному стані в людини народжується й інше ставлення до Дателя – відповідальність перед Ним, Який усе їй дав і довірив.<!--more-->Той, хто визнає, що все, що в нього є, – це дар, зуміє цим даром послужити іншим людям й буде готовим відповісти за отриманий дар.


Зі станом удячності зв’язані також і радість служіння і радість  з того, що  інші теж  мають дари й так само можуть служити. Усі дари, отримані людиною, довірені їй, однак завжди – заради інших. Тому без служіння наші особисті дари не мають жодного змісту – як той закопаний талант, який слуга зі страху зберіг та повернув своєму господареві. Він не втратив, не забруднив, не зіпсував свого дару – а повернув те, що й отримав, і саме в цьому була його помилка (див. Мт. 24, 14-30). Із сказаного вище є ясно, що вдячність - це плід віри, бо віра нас учить того, що ми є творінням і все довірене нам.

Удячність – це внутрішній стан людини, яка глибоко й усвідомлено переживає, що є Божим творінням...

Із вдячністю пов’язане також смирення. Без нього не можна говорити про стан удячності. Німецький вислів на означення смирення – Demut – перекладається як мужність служити, а латинське слово humilitas, яке походить від слова humusнайкраща земля, указує на співпрацю людини з Богом, коли людина готує своє серце так, щоб отримані нею дари могли зростати й бути використані на служіння ближньому. Гординя ж та егоцентричність – це смертельні духовні віруси, які спонукають людину сприймати себе незалежним господарем того, чим вона володіє, і не служити ближньому, а чекати, аби інші служили їй. Таке ставлення – повна невдячність.

Коли людина постить і молиться, її серце вивільняється від усілякого поневолення собою й своїх дарів, однак також і від будь-якого поневолення іншими людьми та цим світом. За допомогою посту й молитви людина стає вільною від самої себе, здобуває внутрішній простір свободи й у ньому може ясно бачити правду про себе, жити нею. У цій свободі людина розпізнає все, що здійснює для неї Бог, і не забуває про це, а також розпізнає все те, що для неї роблять інші люди – як значні, так і малі справи. «Піст допомагає людині знову відчути себе тим, хто отримав щось у дар. Жертвуючи основним, людина творить у молитві простір і час для Бога».

Вдячна людина – це людина миру, у серці якої радість та надія...

Тому вдячна людина – це людина миру, у серці якої радість та надія. Вона ніколи не стане розчарованою, тому що не буде нічого чекати від інших, а навпаки, сама буде все для них робити. Якщо ж у серці стан невдячності, то не може бути ні миру, ні радості, оскільки егоцентричній та гордій людині не може послужити достатньо ні Бог, ні люди: вона завжди буде чекати від інших більшого, а не отримавши, відчувати розчарування, із якого походять насилля, роздратованість й усе інше зло.

Будь-який гріх – це плід саме невдячності, зокрема егоцентризму й гордині. Коли людина не бачить того, що робить для неї Бог, і що значать для неї інші люди - вона повертається до себе й до цього світу. Невдячна людина забудькувата, а це значить, що все хороше вона може забути лише через одну неприємну для неї ситуацію.

Золоте правило будь-якого виховання – саме вдячність: бачити й визнавати перед іншими хороше...

Якщо подивитися на перший гріх Адама і Єви, то легко впізнаємо такі риси, як забудькуватість і невдячність. Бог створив людині умови для щасливого життя. Крім того, людині була дана й одна заборона – не забувати того, що вона – творіння, що існує Пан. Спокусник відвернув погляд Єви від усього, що вона мала, чим володіла, до чого мала право торкатися й чим насолоджуватися, і відкрив очі на те, чого в неї не було й на що вона не мала права.

Розмова спокусника з Євою – класичний приклад того, як здійснюється гріх. Перша реакція Єви була правильною: «Господь сказав цього не торкатися». На це спокусник відповідав питанням, яке закладене в будь-якому гріху: «Хто цей Бог, аби забороняти?» Забувши про все, що вона має, Єва потяглася рукою до того, чого не мала – і скоїла гріх. Якщо б Єва якимось дивом сказала: спершу торкнуся всього, що мені дозволено, а потім зроблю й те, що заборонено, – спокусник ніколи б не дочекався моменту злочину: скільки всього було дозволеного! (див. Бут. 3, 1-7).

Коли людина стає сліпою на те, що для неї роблять інші, – наприклад, дружина, чоловік, батьки, діти, – а бачить лише незроблене, вона опиняється в стані безпам’ятства та засліплення і відкривається на гріх. Якщо б ми не забували того, що для нас зробили батьки, то не було б ніколи конфліктів між дітьми й батьками! Якщо б чоловік не забував, що для нього робить дружина, і навпаки, не було б ніколи розлучень! А якщо б ми вміли визнавати й дякувати одне одному за зроблене, то мали б радість і мир одне з одним.
Уявімо ситуацію в сім’ї: якщо члени сім’ї, повертаючись увечері додому, де мати цілісінький день трудилася, помітять те, що вона зробила, й подякують їй, то буде радість; однак, якщо вони побачать найперше те, що не зроблено, й почнуть їй докоряти, виникає ситуація з виправданнями, нападками й спробами захиститися – сварки, нелад, смуток.

Золоте правило будь-якого виховання – саме вдячність: бачити й визнавати перед іншими хороше. Як гласить одне німецьке прислів’я: «Якщо б той, хто дорікає, спершу дякував, можна б було знести будь-який докір!»

Тут легко помітити професійну деформацію. Ми ставимося одне до одного, як шкільний учитель, який найперше дивиться на помилки й підкреслює їх червоним олівцем, аби ті були добре помітними. Не думаю, що це неправильно, однак було б краще підкреслювати добре, аби помилки було легше сприйняти. Той, хто реагує лише тоді, коли інший помиляється, тратить авторитет в очах того, кому докоряє. А негативні реакції в багатьох – це прояв різноманітних комплексів, невпевненості й переконаності, що їхнє життя нічого не варте тільки тому, що інші не цінують їхньої праці. Такі стани можуть негативно впливати на ціле життя.

Славко Барбаріч, OFM

Иллюстрація: Дина Абеле

Взято з газети Світло Марії

Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натискаючи Ctrl+Enter


Додати коментар
Або водите через соціальні мережі

Запрошуємо на нашу Facebook-сторінку!
Ви вже поставили like?
Весняний Париж

«Побачити Париж та померти!» - майже всі знають цю відому фразу, але не знають звідки вона з’явилась. А сказав її відомий письменник Ілля Еренбург. На початку 20 століття він вирішив познімати ...

Паломництво до Ізраїлю. Свята Земля

Протягом року Паломницький Центр Андрія ВІФЛЕЄМ організовує паломництва у Святу Землю – місце де прожив своє земне життя наш Господь Ісус Христос.

Люрд – місце живого чуда



Меджугор'є в часі об'явлення Богородиці. Святині Будапешту

У Меджуґор’ї (Читлук, Боснія і Герцоговина) уже більше 30-ти років шестеро молодих людей, що цілком заслуговують на довіру, свідчать під присягою, що з 24 червня 1981 року і до сьогодні майже щоденно ...

 
Кожен сьомий християнин живе в країні з переслідуваннями
Цього року у світі вбили 25 священиків
«Допомога Церкві в потребі» здійснила у 2017 році 5357 проектів
Францисканський священик: число християн у Вифлеємі катастрофічно падає
На прощу до Зарваниці цьогоріч очікують до 100 тисяч паломників
Краще за тиждень
Мультимедія
Фоторепортаж із зустрічі богопосвячених осіб
Різдвяна історія, що вражає
Різдвяні рекламні ролики, що зворушують до сліз
Сестри-домініканки заспівають на Національній церемонії запалення Різдвяної ялинки в США
Як російськомовні молодики вимагали поховати бійця за ... язичницькими традиціями