Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці (Пс 119,105)
» » » Під час ремонту церкви на Тернопільщині будівельники знайшли справжні скарби з минулого
Всі новини

Під час ремонту церкви на Тернопільщині будівельники знайшли справжні скарби з минулого


У селі Ридодуби Чортківського району під час перекриття даху церкви майстри натрапили на таємний сховок. У стелі знайшли книжки, друковані  старослов’янською мовою, дерев’яний хрест, саморобні цвяхи, кадильницю, одяг священика та інші церковні речі. Поміж книжками ще були скелети птахів. Ремонт триває з травня. Православна церква святих великомучеників і безсрібників Кузьми і Дем’яна – найдавніша споруда села. 

– Зірвав дошку, – розповідає місцевий майстер і архітектор Василь Кордупель. – А там – папери. У стелі були заховані старі книжки 1818 року, 1870-го. Старослов’янською мовою. Порозкидані. Мабуть, птахи порозтягали. Там голуби і ворони гнізда вили.  Може те все сховали, як польська влада прийшла або за союзу, коли закривали церкву. Тут музей був в радянські часи.

До храму автомобілем прижає священик. За кермом – Роман Бобко з Бучача. Він узяв на зберігання церковні скарби.
Обережно витягує з машини велику паперову коробку. Ставить біля входу до подвір’я церкви. Виймає широку жовто-блакитну стрічку. Полотно вицвіле, трохи поблякле. З часом втратилася яскравість. Питає священика, що це таке.

– Це коли хоругву тримають, то надягають на плечі. – пояснює отець Михайло Кравчук. – Пов’язка така.

– Тепер дивіться, – прикладає до себе стрічку Роман Бобко. – Якщо вдягати, то вгорі жовтий колір. Внизу – блакитний. Сосюра як казав: «Жовто-сині знамена затріпотіли на станції знов». Правда? А не синьо-жовті.

Разом з майстрами розкладає історичні знахідки. Багато книг не вціліли. Розсипалися.

– Це Євангеліє, требники, служебники. – пояснює священик. – Служебник – для служби в церкві. Літургія, утреня, вечірня. А требник – це те, що ми виконуємо для потреб людей. Молебні, похорони, панахиди.

Роман Бобко показує коричневу шкіряну обкладинку без сторінок. На ній вибиті числа – 1870.

– Бачите, вибита дата книжки. – каже майстер Василь Кордупель.

– Це палітурка з Євангеліє. – додає отець. – Тим і збереглося, що шкіряне.

– Гляньте, он і хрест який з перемичкою внизу. – майстер показує залізний хрест. – Православний. Це з церкви хрест. Він був вгорі.
Скоріше всього ще з дерев’яної церкви, яка раніше була тут на місці кам’яної.

Виймають з коробки деревний хрест і ковані цвяхи.

– Цвяхи в кузні роблені, –  каже священик. – Такі ж, якими Ісуса Христа прибивали. Не заводські, не круглі, а квадратові.

Роман Бобко передає майже вцілілу книжку священику. Питає, яка вона.

–  Це – старослов’янською. – перегортає сторінки отець Михайло. – Тисяча вісімсоті роки. Друковане видання. Видно, що була велика книжка, груба. Дивіться, аж 343 сторінка. Сторінки порозліталися. Бачите, як короїд виїв сторінки. Зробив візерунки.

Священик Михайло Кравчук у Ридодубах служить 28 років. Про те, що на даху церкви могли щось заховати, ніколи не чув.

–  От це пісенник. – перегортає пожовклі сторінки. – Ноти є. Пісня великомучениці Варварі старослов’янською мовою. Святому Миколаю. Навіть по-польськи деяких пісень переклад є. Українською, старослов’янською і польською.
Серед книжок є і нотниця. Ноти написані пером.

– Грамотними музиканти були і в тих роках. – каже Роман Бобко. – В радянські часи у 1968 році перекривали церкву бляхою. Робили музей атеїзму. Можливо і будівельники тих років те все поховали. Не думаю, щоб від поляків ховали. У нашому селі ніколи не було ворожнечі між українцями і поляками. Зі слів своєї бабки пам’ятаю, що споконвіків нема міжконфесійних суперечок чи ворожості на національному рівні. Не було такого, щоб хтось посварився, бо то поляк, а ти – українець.

Скільки книжок у коробці – на перший погляд визначити важко. Багато сторінок порозліталися.

– Не хочу дуже всі перегортати, щоб не пошкодити. – пояснює Роман Бобко. – вони вже розсипаються. Хіба за розмірами сторінок можна визначити. Видно, що ці книжки були в користуванні. Листки затерті. Може знайдеться якийсь спеціаліст, щоб дослідити і відновити.

– А це дуже старовинне кадило. – показує священик на чашечку від кадильниці. – Тут є три вуха. Ланцюги перепихали сюди. Ангелки тут лишилися. Але який рік – не видно.

З церкви майстри приносять ще священицький одяг. Він замокнув і тому важко впізнати кольори. Нарукавники для священика – вціліли.

– Це певне чашу накривати. – бере священик шматок полотна квадратної форми.  – Називається воздушок. Мабуть, з велюру. А це, меншого розміру – покрівець. Покривати чашу. Зберігся добре.

Роман Бобко показує ще одну вцілілу книжку на старослов’янській. Друк – вишуканим шрифтом. Питає, який рік.

– То теж 1800 якогось року, – говорить священик. – Не 1900 – це точно. Бачите, що пише: «Чин оглашати жида».  В перекладі означає – навертати із віри єврейської у віру християнську.

Ці книжки замокали на даху. Та й сирість пошкодила. Був старий дах, тому затікало. Верх зняли повністю до стелі. Тепер церква буде п’ятикупольна. Чотири куполи з боків, а один – центральний. Василь Кордупель повністю змінив архітектуру. Раніше було три куполи. Василь – добре малює. Зробив ескізи і запропонував переінакшити. Хоче для свого села увіковічити в пам’яті.

– Я збираю те все, отче. – каже Роман Бобко, складаючи знахідки назад до коробки. – Якийсь день виберемо і що непотрібне, треба буде спалити.

– Якби це був непотріб, його б ще в давні часи спалили, – говорить священик. – Ніхто б не ховав. А так – хтось поставив і збереглося по сьогодні. За вівтарем колись було місце для утилізації старих чи зіпсованих церковних речей. Якщо книжки рвалися, їх спалювали. А то, видно, може в часи революції хтось сховав. А може і в часи радянської влади поспішно зібрали і сховали все, що було. Старожили уже повмирали і так ніхто не знав, що тут щось було на даху.

Що неможливо реставрувати, потрібно буде спалити, а попіл закопати. І то тільки на святому місці. Де людська нога не ходить, пси не бігають. Найкраще, коли є струмок якийсь, чиста вода, в річку кинути попіл. Є так, що ми чаші миємо, рушнички, то треба пустити на чисту воду за течією. Кажуть – пустив, а воно десь воскресне. Вода в одному місці забирає, а в інше – приносить.

Палити треба на блясі. Бо ті рушнички, що перегнили, вже не годяться. Навіть і в музей його страшно давати. Якби ще виправ і видно щось… А то розсипається тканина. Освячена річ може бути прана-перепрана, але духовна святість лишається. Так само як хрещення на людині. Освячену річ ми використовуємо лише в тих потребах, для чого вона призначена. Священик має свій одяг. Диякон – свій. Церковник – свій. Якщо річ вже непотрібна, ми можемо її або лишити на виставку, або утилізувати. Колись у вівтарі навіть були спеціальні ніші, ямочки. От я виправ рушничок той, що використовую під час причастя, то воду виливаю туди за престіл. Попіл також висипали туди. А як нема у вівтарі, то за церквою, де люди не ходять. Не можна, бо топчеться святиня.

Роман Бобко вважає, що знайдені книжки мають історичну цінність. Матеріальної – ніякої. Планує створити історичний куток у церкві.

– Зробимо після того, як внутрішньо оформлять церкву. – розповідає. – Я от намагаюся переконати майстрів, що не треба геть все перемальовувати. Там, де зображення добре збереглося, не варто кардинально міняти. Хіба підправити трошки. Це ж історія. І старі дубові двері в церкві не треба міняти. Вони дуже оригінальні. Залишається дух старовини.

На запитання, чому забрав знахідки додому, пан Роман відповів, що так надійніше для зберігання.

– Ці речі в мене сухі, – пояснює. – Я бачив, що вони лежали в кутку і нікому не були потрібними. Хочу допомогти це все зберегти. У нас і так багато чого вже знищено. Тільки з таких міркувань взяв, щоб не пропало. Це все обов’язково повернеться до церкви в такому вигляді, як є, а можливо і в кращому. З досвіду знаю, що такі речі десь попадають, зникають, їх потім важко знайти. Мене просто болить серце за моє рідне село. Я тут народився і виріс. Це треба оновити, знайти реставраторів. Але я сам того не зроблю. Потрібні ентузіасти і професіонали. Дуже хочу, щоб люди з села долучилися до створення цього історичного кутка церкви, а може й села. Можливо, в когось на руках є такі ж речі, може хтось зміг би принести до церкви і показати.

Місцевий будівельник Зеновій Ткач також зацікавився знахідкою. Він – уже на пенсії. Інтересується історією села і церкви. У свій блокнот колись переписав найцікавіші дати зі старовинної церковної книги.

– Як церкву відкривали у 1989 році, то знайшли книгу із записами від руки. – відкриває записник Зеновій Ткач. – Там була інформація, хто які пожертви дав, коли кого охрестили, коли перекрили дах на церкві, побудована коли. Я взяв ту книгу і переписав, що мені найцікавіше. І там було написано, що церкву у селі Ридодуби збудували до 1800 року. Змурували з каменю у вигляді хреста. Землю під забудову надав Вітвіцький – господар села Ридодуби. Церква була покрита дощечками. У 1924 році її перекрили бляхою. Зарівний Андрій пожертвував на іконостас 120 доларів у 1924 році. Данило Бриндьо 1891 року купив дзвін. У 1916 році забрали дзвін москалі в Росію. В 1924 році купили за кошти парафіян у Варшаві два дзвони. Найдавніша згадка і напис в тернопільськім архіві про церкву знайдені в 1710 році. І все. Потім дзвіницю домурували ще на один поверх і зробили купол під позолоту у 2009 році.

Хлопці, які тепер знайшли ті книжки, поставили їх у відро і віднесли до дзвіниці. Я трошки передивився. Нічого не годен прочитати, бо ж старослов’янською все. Не думаю, що їх хтось міг би сховати за радянських часів. Те все поставили ще давніше. Може навіть не ховав ніхто, а просто переходили на українську мову і ті книжки вже стали непотрібними. Але ніяк не за радянщини ховали там. Старшим братом у церкві тоді був Микола Фаріон. Як москалі закривали церкву, то Євангеліє і ще багато церковних речей він зберігав вдома. А потім , коли відкрили церкву, віддав назад. Тоді такі речі люди в себе переховували. Іконостас також розібрали і в сусіднім селі Білий Потік хоронили. А потім те все відновили, позолотили.

Коли саме збудували церкву – є розбіжності. Одні жителі села вважають, що вона дуже давня. Інші – що новіша.

– Церкву збудували у 1801 році. – розповідає вчитель історії місцевої школи Надія Деренюк. – Спочатку вона була дерев’яною. Є легенда одна. За переказами старожилів у селі була страшна моровиця. Люди вимирали. Через якийсь час залишилося дуже мало жителів. Дивом хвороба обминала старого діда, який поховав усіх своїх рідних і найменшого внука, якого дуже любив. Якось дід придрімав на призьбі і йому приснився сон. Прийшов до нього внук і каже: «Дідусю, зробіть дерев’яного плуга і щоб без жодного цвяха. Оборіть тим плугом село навколо. На чотирьох кінцях села поставте великі дерев’яні хрести, також без цвяхів. Біля кожного хреста моліться до святих безсрібників Кузьми і Дем’яна. Вони допоможуть». Розказав те дід односельчанам. Одні вірили, інші – не вірили. Проте так і зробили. Молилися до святих три дні вранці, в обід і ввечері. Хвороба відступила. Люди збудували дерев’яну церкву і назвали на честь святих, що врятували село.

– Як я був малим, один старий чоловік мені говорив, що в церковній книжці було записано, що наша церква з 1648 року. – додає чоловік Надії Орест Деренюк. – Та книжка пропала в радянський час, коли закривали храм. Люди багато церковних речей тоді ховали вдома. Казали в селі, хто саме ту книгу церковну сховав, але де сховав – ніхто не знає. Це – перше. Друге. Село в давнину не тут було. Воно було розташоване в урочищі «Кринички», ближче до Мазурівки і до ставу Слобідки-Джуринської. Називалося село раніше Сирафинець. Там, між іншим, знаходили рештки побуту. То старожили казали, що люди саме там жили. А тут, де зараз село Ридодуби, був дубовий гай. В той час, коли набігали  татари, люди втікали сюди ховатися. І тут вже поселилися. Татари знову набігли і спалили той гай разом з людьми. От і говорять, що назва села Ридодуби від того, що ридали дуби або рідкі дуби стали.

Наталя ЛАЗУКА. Про  те
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натискаючи Ctrl+Enter
Більше за темами: церква Тернопільщина знахідки

Додати коментар
Або водите через соціальні мережі
Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Читають Коментують
10 причин, чому молитва завжди варта вашого часу
16 330
Люрд: місце зцілень від раку, і прозрінь від сліпоти
13 177
Не відступайте від молитви
8 214
ФАТІМА: відкриваючи таємницю об'явлень Богородиці...
5 907
В США заарештували католицьких священиків, що переконували жінок не робити аборт
3 828
Шкіра паломника, і містичний аромат фатімських послань. - Блог Сергія ІВАНИЦЬКОГО
3 307
З ким краще взагалі не вступати в діалог
2 874
12 вересня Пресвятого Імені Марії
2 871
Зцілення поглядом. Чуда Монсеррату
2 600
Українці провели історичну Хресну дорогу Люрдом, і зустріли нащадка святого Ігнатія Лойоли
2 173
Смартфонозалежність, і люциферизм. - Блог Сергія ІВАНИЦЬКОГО
2 004
Кілька порад щодо молитви від о. Юстина Бойка
1 966
Всеукраїнське паломництво, і об'явлення Богородиці в Ля Салетт. Фатіма все ближче
1 702
Проблеми зі свекрухою? На це є причина
1 593
Для чого вчити дітей меті молитви?
1 574
"Батюшка! Обвінчайте нас, ми вже два тижні живемо разом, познайомилися на дискотеці. Більше не хочемо жити в гріху. Якщо ви нас не обвінчаєте, то будете мати гріх!" Я пінками вигнав їх аж на вулицю Соборну через сходи храму..." - отець Юстин РУСИН
2
"Марші ЛГБТ можуть знищити Україну! Я б не хотів, щоб ми продали Україну за безвіз" - владика Ян Собіло
2
Чотири способи більше любити Бога
1
РАЙ І ЖИТТЯ ВІЧНЕ
1
У закарпатському Джублику кровоточить хрест і трапляються інші дива
1
Україні загрожують епідемії небезпечних інфекцій
1
«Державною Церквою сьогодні de facto є Київський Патріархат», - митрополит Олександр (Драбинко)
1
Історія чорнилом
1
О. Антоніо Стефаніцці, ТІ, колишній директор Радіо Ватикану, відсвяткував 100-ий ювілей
0
Папа: міграція є нагодою для розвитку щирого міжрелігійного та екуменічного діалогу
0
Кого і за що Церква проголошує святим?
0
Вісімнадцята міжнародна зустріч для подружніх пар відбудеться в Меджуґор'ї
0
Відбудеться Національна проща українців Європи до Марійського санктуарію в Люрді
0
Чому діти не завжди є ангелятками?
0
Папа: Церква має нульову толерантність щодо сексуальних зловживань над дітьми
0
 
В Ірані все більше молодих людей приймають Христа
У католицькій Церкві підрахували, скільки мирян припадає на одного священика
Пряму трансляцію з Меджугор'я 4 серпня подивилися 780 тисяч людей
Релігійна мережа в Україні за рік суттєво не змінилася
Опитування: Сповідатися ходять 78% жінок і лише 22% чоловіків
Краще за тиждень
Мультимедія
Кого і за що Церква проголошує святим?
Якщо вам забракне любові — повчіться у них
У Софії Київській презентували нові дослідження з історії Київської Церкви
Священик покинув храм у Підмосков'ї і приїхав служити на Дніпропетровщину
Благословення на день 21.09.2017